{"episodeBySubId":{"id":277,"subId":5,"seqTitle":"Том 1 Розділ 5","title":"Безжальний Сандальфон","slug":"3-tom-1-rozdil-5-bezzhalnyi-sandalfon","text":"

Шоста година вечора. Помаранчеве світло вечірнього сонця осяяло скупчення будівель перед станцією Тенґу.

Хлопець і дівчина прогулювалися невеличким парком, звідки відкривався вишуканий вид на цю сцену. У хлопцеві не було нічого особливого. Він був звичайним старшокласником. Але дівчина…

“Хех.” Рюко Кусакабе облизала губи, примруживши очі. \"Дев'яносто вісім і п'ять відсотків схожість. Це точно не збіг.”

Дух. Катастрофа людства. Молода дівчина того ж типу, що й остаточне, зле лихо, яке випалило цю саму планету тридцять років тому і спричинило велику пожежу п'ять років назад.

“…”

Тим не менш, фігура на яку дивилась Рюка була всього лишень дівчиною.

“Дозвіл на вистріл?” настала тиша—або ж краще, пронизливий холод—голос позаду Рюки.

Їй не потрібно озиратись бо вона знає що це Оріґамі.

Як і Рюко, вона була одягнена в бойовий костюм з реактивним двигуном, а в правій руці тримала \"Розпач\" - гвинтівку проти духів, завдовжки з її зріст.

“…Ще не прийшов наказ,” - сказала їй Рюка. \"Вони сказали залишатися в режимі очікування. Напевно, великі шишки все ще обговорюють це.”

“Оу.” Оріґамі кивнула, не відчуваючи ні полегшення, ні пригніченості.

Десять членів ПДЗ, серед яких були Рюка та Оріґамі, стояли наготові у двомісних секціях в кілометровому колі від парку, де перебував Дух. Їхній осередок знаходився на плато, яке зараз забудовують житловим районом, ще далі від міста, ніж парк. Хоча вантажівки і крани постійно приїжджали і від'їжджали протягом дня, в цей час ввечері було тихо.

Кількома годинами раніше керівництво вирішило, що так, дівчина, яку бачила Оріґамі, була Духом, і дало дозвіл на негайний запуск підрозділів оснащених Бойовими Ріалайзерами - БР.

Вочевидь, міністр оборони, начальник штабу або хтось інший все ще не знав, що саме вони мають робити. Їхні варіанти зводилися до того, щоб почати атаку або утримувати оборону.

Просторових струсів не було виявлено, отже сирену не вмикали, що означає те що люди не знахоядться у сховищах. Якщо Дух розізлиться, постраждає дуже багато людей.

Однак, б'ючи на сполох зараз розгніває Духа, що, безумовно, буде недобре. Ситуація не була ідеальною.

Проте…

“Це хороша перевага,” Оріґамі сказала безпристрасним, як завжди, тоном.

Як вже зауважила вона, це також шанс і для них—бо Дух не матеріалізував її Астральну Сукню. На ній не було зовнішньої оболонки, яка перетворюває Духа на могутню, досконалу, незрівнянну істоту, як це роблять Території для Рюки та її команди. Було цілком можливо, що вони дійсно могли б влучити в неї, якби вдарили зараз.

На жаль, це було лише в перспективі. Потрібно завдати смертельний удар одразу, саме тому Оріґамі мала на озброєнні нестандартне спорядження гвинтівки \"Анти-Дух\".

Навідник закричав, снаряд заскрипів, а мішень заверещала в передсмертній агонії. Так: Розпач. Віддача гармати була настільки потужною, що зламала б руку стрільцю і вибила б йому дух, якби Територія не була розгорнута.

Рюка не думала, що вони зможуть використати таку потужну зброю. \"Цікаво, чи дадуть нам дозвіл на вогонь у цій ситуації, адже вони поки що вагаються.”

“Якщо не дадуть, у нас будуть проблеми,” відповіла Оріґамі.

“…Ну, враховуючи ситуацію, це правда,” погодилась Рюка. “Але я думаю, що це пов'язано з тим, хто за що відповідає. Наприклад, що станеться, якщо ми отримаємо дозвіл на стрілянину, але не зможемо вбити її одним пострілом, і Дух розізлиться? І чи можемо ми стверджувати, що не знали, що вона тут, навіть якщо вона не сіє хаос у нашому світі?”

“Якщо вони так приймають рішеня, у нас точно великі проблеми вже.”

Рюко потиснула плечима. “Для більшості з них важливіша їх посада а не життя людей.”

Вираз обличчя Оріґамі анітрохи не змінився, але вона виражала обурення.

Потім Рюко почула голос, змішаний зі статичними коливаннями, у своєму вусі. “Так, це База Альфа. Що вони вирі—Га?\" Її очі розширилися від інформації, переданої їй по навушнику. \"Вас зрозуміла\", - сказала вона і завершила зв'язок.

“…Це вражає,” сказала вона до Оріґамі. “Вони дали дозвіл на постріл.”

Вона цього взагалі не очікувала. Вона припускала, що їм буде наказано залишатися в стані бойової готовності.

Власне, тепер, коли вона про це замислилася, наказ атакувати школу напередодні також був радикальним заходом, що колись було майже немислимим. Чи відбулися якісь перестановки у вищих ешелонах влади?

Ну, Рюка лише виконує свою роботу. Точніше кажучи, вона довіряла спусковий гачок тому члену загону, який мав найбільші шанси на успіх у цій місії.

“Оріґамі, давай, стріляй. Ти найкраще підходиш для цього з усієї нашої команди. Поразка - це не варіант. Ти маєш знищити її з одного пострілу.”

“Прийнято,” без жодних емоцій відповіла Оріґамі.

***

Крім Шідо і Токи, в парку, який був забарвлений вечірнім сонцем, не було жодної душі. Простір був тихим. Чути було лише, як проїжджали машини вдалині та каркання ворон.

\"О! Який краєвид!\" Тока перехилилася через огорожу, яка запобігала падінню людей, дивлячись на місто Тенґу в сутінковому світлі.

Дотримуючись маршруту, так розумно (?) прокладеного екіпажем Фраксінус, вони досягли цього парку з його чудовим краєвидом якраз тоді, коли сонце починало сідати. Шідо був тут не вперше. Насправді це було одне з його найулюбленіших місць. Звісно, Которі обрала це місце як кінцеву точку їхнього побачення.

\"Шідо! Як це трансформується?!\" Тока вказала на потяг, що проїжджав вдалині, з сяючими очима.

\"На жаль, потяг не трансформується\", - сказав він їй.

\"Що? Як? То вони злились одні з одними?\"

\"Ну, він швидше вони зчепилися з іншими вагонами.”

“Ооо.\" Вона кивнула з дивною згодою і розвернулася обличчям до Шідо, притулившись спиною до перил. На тлі сутінкового неба за спиною вона була справді розкішною, наче зійшла з картини.

\"Все одно\". Тока потягнулася і змінила тему, безтурботно посміхаючись. \"Це досить мило, то це побачення, так? Насправді, це навіть весело.\"

\"...Гм.\" Шідо був захоплений зненацька. Він не бачив цього сам, але був упевнений, що його щоки почервоніли.

\"Що сталося, Шідо? У тебе все обличчя почервоніло.\"

\"...Тебе просто сонце засліплює\", - відповів він, дивлячись вниз.

\"Справді?\" Вона підійшла до нього і подивилася на його обличчя, дивлячись знизу вгору.

\"О-о-о!\" - зойкнув він.

\"Воно дійсно червоне. Якась хвороба?\" - запитала вона, так близько, що він відчував її дихання.

\"Е-е... Н-ні. Це не... це…”

Навіть коли він відвів очі, слово \"побачення\" заповнило його голову. Він знав про побачення з манґи та фільмів. Зазвичай, якщо пара приходила в таке миле місце наприкінці побачення, вони...

Його погляд впав на її м'які губи.

“Мм?”

“—!”

Вона не сказала нічого конкретного, але він відчув, що вона бачить його наскрізь. Він відсторонився від неї, знову відвернувшись.

“Хм. Ти такий неспокійний.”

“П-помовч…” Шідо подивився на її обличчя, витираючи рукавом піт, що виступив на лобі.

Похмурий вираз, який був на її обличчі десять днів тому і позавчора, вже майже зник. Він зітхнув, зробив крок назад і знову повернувся до неї обличчям.

“Що ж? Ніхто не намагався тебе вбити, чи не так?”

“…Мм. Усі були добрими. Настільки добрими, що я не можу в це досі повірити, якщо чесно.”

“Оу…?”

“Багато людей не відвертаються від мене. Я маю на увазі, просто не відмовляються від мене.” Тока посміхнулася із дещо зневажливою до себе посмішкою. “Ці залізні люди… Хмм, як вони там називаються? Гм…?”

“Ти маєш на увазі ПДЗ?” запитав він.

“Так вони. Якщо ти мені скажеш що всі ці люди працювали на них то я в це більше повірю ніж в протилежне цьому.”

“Воу, Воу…”

Її думки й справді доходили до крайнощів, але він не міг з цього сміятися. Зрештою, для Токи це було нормою. Бути, постійно відстороненою, було її реальністю. Це було... дуже сумно.

“Тож тоді це робить і мене членом ПДЗ також?” поцікавився він.

“Та ні.” Вона похитала головою туди-сюди. “Якщо вже так казати, теоретично можливо що ти працюєш не по своїй волі, можливо когось з твоєї сім'ї тримають у заручниках або ж когось важливого для тебе.”

“З-звідки ти взагалі таке взяла?”

“…А не треба робити так щоб я уявляла тебе ворогом.”

“Що?” Запитав він.

“Нічого.”

Тепер Тока відвернулася від нього. Вона потерла обличчя руками, ніби намагаючись надати йому іншого виразу, а потім знову повернула погляд до нього.

“Але сьогоднішній день значить багато для мене. Я навіть не могла уявити що цей світ... буде таким приємним та прекрасним.”

“Ах. Серйозно?” Розслаблено зітхнув Шідо.

“І…” Вона звела брови, на її губах з'явилася легка усмішка. “…Я починаю розуміти що думають про мене—ці ПДЗ.”

“Невже…?” Він зробив спантеличене обличчя, а очі Токи стали трохи сумними.

Це був не зовсім той самий вираз похмурості, який він так ненавидів, але в ньому було щось невтішне, що змушувало його серце стискатися в грудях від одного лише погляду на її обличчя.

\"Щоразу,\" - повільно почала вона, - \"коли я з'являлася в їх світі, я руйнувала щось таке прекрасне.”

“—!” Він ахнув. “А-але ж це не твоя вина, ти ж не робиш це спеціально!”

“…Мм… Я не можу контролювати, чи з'являюся я, чи ні, і що відбувається, коли я з'являюся.”

“Ну тоді—”

“Але це не змінює того факту, що для мешканців цього світу кінцевим результатом є знищення. Я нарешті зрозуміла, чому ПДЗ намагаються мене вбити.”

Він не знав що сказати. Болісний вираз її обличчя розривав його серце навпіл, і йому ставало важко дихати.

“Шідо, було б краще якби мене не існувало,” сказала Тока та посміхнулась.

Не та невинна посмішка, яку він бачив того дня, а слабка, болісна посмішка, як у хворого пацієнта, який розуміє, що кінець близький.

Він важко зковтнув. В якийсь момент його горло пересохло до кісток. Болісно відчуваючи, як волога просочується в напружений стравохід, він спромігся якось розтулити рота.

“Це не...не правда...!”з силою сказав він і стиснув руки в кулаки. “Я маю на увазі... сьогодні ж не було просторових струсів, чи не так?! Я просто знаю, що сьогодні щось не так, як зазвичай! Якщо ми зможемо це з'ясувати…!”

Тока повільно похитала головою. “Навіть якби ми знайшли якийсь інший спосіб, це не зупинило б ту силу, яка посилає мене сюди через нерегулярні проміжки часу. Я все одно з'являтимуся тут так само часто.”

“Тоді…!” Прокричав він. “Не повертайся в той світ, залишися тут!”

Вона підняла обличчя, широко розплющивши очі, так, ніби ця ідея ніколи не приходила їй в голову. “Це...не...неможливо…”

“А ти коли небудь пробувала?!” вигукнув він. “Хочаб один раз?!”

“…” Вона стиснула губи і замовкла.

Шідо притиснув руку до грудей, намагаючись вгамувати ненормальне серцебиття, а рот знову наповнився слиною. Він вигукнув ці слова під впливом моменту, але якби це було можливо, то просторові струси більше не траплялися б.

На думку Которі, просторові струси були наслідком переміщення Духа з якогось іншого місця в цей світ. Якщо Току затягувало сюди через нерегулярні проміжки часу не з власної волі, то все, що їй залишалося, - це залишитися тут назавжди, і все було б гаразд.

“А-але я просто…”

“Є так багато речей, яких я не знаю, розумієш?” заперечила вона.

“Я навчу тебе всьому!” різко відповів він.

“Мені потрібна буде їжа та місце для сну.”

“Я подбаю про це також!”

“Деякі непередбачувані ситуації можуть статись.”

“Ми впораємось з цими проблемами коли вони з’являється!”

Тока трохи помовчала, перш ніж розімкнути губи. \"Ти впевнений, що мені можна жити?\"

“Однозначно!”

“Чи це добре для мене існувати у цьому світі?”

“Так!”

“…Я впевнена, що ти єдиний, хто міг би так сказати, Шідо. Я маю на увазі, що ПДЗ, очевидно, зненавиділи б, якби хтось, хто становив загрозу, жив у їхньому світі. Навіть інші люди були б проти цієї ідеї.”

“Та кого хвилюють ті ПДЗ?! Або інші люди?! Якщо всі вони відвернуться від тебе, то я прийму тебе повністю!” Прокричав він та раптово пртягнув руку до неї.

Плечі Токи злегка здригнулися.

“Прийми це! Це все що ти маєш зробити...зараз…!”

Вона опустила голову, і після кількох секунд мовчазних роздумів повільно підняла обличчя і несміливо простягнула руку. \"Шідо…”

“—”

Щойно їхні руки торкнулися один одного, як у Шідо сіпнулися кінчики пальців, і він з незрозумілих причин відчув крижаний холод. Це було неприємне відчуття, ніби його обтесували наждачним папіром.

“Токо!” Хоча він свідомо не мав наміру окликнути її, його серце вигукувало її ім'я.

“…Нгх!” Перш ніж вона встигла відповісти, він штовхнув її щосили.

Струнка дівчина від несподіваного поштовху відкинулася назад, наче в манзі.

“—Гах.” Не встиг він і почути удар свого серця, як відчув, що між грудьми і животом щось розірвалося.

“Щ-що ти робиш?!” Закричала Тока, замурзана в пилу, але відповісти їй було вже не в його силах.

Він вже не міг дихати. Також було важко залишатися притомним і стояти на ногах. У будь якому разі. Він почувався…погано…

“Шідо?” ошелешено запитала Тока.

Намагаючись з'ясувати, що сталося, він приклав тремтячу руку до свого боку.

Дивно.

Здавалось ніби…тут не було нічого…

***

“Ох…” Оріґамі почула, як у неї перехопило подих, коли вона побачила, як силует Шідо зім'явся під впливом зору, посиленого її Територією.

Вона завмерла на кілька секунд, все ще притиснута до землі, розпластана на проекті житлової забудови, з анти-духівською гвинтівкою “Розпач” в руках.

Кількома секундами раніше, коли Оріґамі запустила Релізатор \"Розпач\", спеціальна боєголовка, завантажена в нього, отримала поле атаки, і вона натиснула на спусковий гачок лише після того, як ідеально взяла ціль у приціл. Все було ідеально вивірено.

Якби ж Шідо не відштовхнув Духа вчасно.

Куля, яку вона випустила, прошила його наскрізь, а не дівчину.

“—”

Вона відкрила рот, але цього разу голос не пролунав. Вона відчула, що її палець, палець на спусковому гачку, злегка тремтить.

…Тому що те що я зараз зробила з Шідо—

“Оріґамі!”

“—Нґх!” Голос Рюки повернув її до життя.

“Влаштуєш свою вечірку жалю пізніше! Я буду свердлити тебе цим, поки ти не помреш! Прямо зараз—” Вона з трепетом дивилася на парк. “Ти маєш зосередитися на тому, щоб вижити!”

***

“Шідо…?” Тока покликала його але відповіді не було.

І навіщо вона його кликала? Діра у тілі Шідо більша за її руку.

У її голові все перемішалося, і вона не могла зрозуміти, що все це означає.

“Шіііідооооо.” Вона опустилася на коліна біля його голови і торкнулась його щоки. Вона не отримала жодної реакції.

Рука, яка лише кілька секунд тому була простягнута до неї, була в крові.

“Ні… Га… Гаа… АААХ…” Через декілька секунд до неї почало доходити, що тільки но що сталось.

Вона знала цей запах випаленої землі, що висів над округою. Це був запах тієї групи, яка завжди намагалася вбити її—ПДЗ. Єдиний, чіткий вистріл. Ця дівчина, ймовірно, зробила це..

Якою б сильною не була Тока, якби вона прийняла цей удар без своєї астральної сукні, вона б не змогла втекти неушкодженою. Якби Шідо прийняв такий удар без жодного захисту…

“—”

Відчуваючи запаморочення, Тока поклала руку на очі Шідо, які все ще дивилися в небо, і повільно заплющила їх. Потім вона зняла піджак, який був на ній, і ніжно поклала його на його тіло.

Вона піднялася на ноги і подивилась на небо.

Ааг, Аах.

Це було марно. Зрештою, так не повинно було бути.

На якусь мить їй здалося, що вона зможе жити в цьому світі. Вона подумала, що це може якось спрацювати, якщо Шідо буде з нею. Вона подумала, що це буде неймовірно складно - але, можливо, їй вдасться це зробити.

Проте… Ааг…

Проте…зрештою, так не повинно було бути.

Цей світ справді відторгав її. І в найгірший, найжорстокіший спосіб, який тільки можливий!

“Адонай Мелек — Астральна Сукня Номер Десять!” Їй вдалося вимовити ім'я. Її астральна сукня. Вона була абсолютною, могутньою. Тепер це Територія Токи.

Миттєво світ навколо змінився. Пейзаж навколо неї вигнувся і закрутився, обгорнувшись навколо її тіла, і прийняв форму її розкішної Астральної Сукні.

Забарвлена в цю сукню, зроблену з сяючої плівки світла, катастрофа спустилася на землю — гуркіт, шквал.

Повітря заскрипіло, ніби співаючи своє невдоволення раптовою матеріалізацією Токи в її Астральній Сукні.

Вона опустила очі. Той, хто стріляв у Шідо, був на тому плато, пласкому, наче з нього зрізали вершину гори. Там була людина, яку варто було вбити.

Вона встромила п'яту в землю, і з землі піднявся трон з масивним мечем у ножнах.

Бац! Тока вдарився ногою об землю, поставив ногу на підлокітник трону і витягнув з-під спинки меча.

“Гах.”

Прокричала вона.

“ААААААААААА!”

Це було настільки гучно, що навіть небеса це почули.

“АААААААААААААААААААААААА!!”

Шум став настільки сильним, що земля загуркотіла.

Вона відчула, як її серце заніміло, розчавивши его всередині неї.

“Як ти посміла—!”

Її очі були вкриті сльозми.

“Як ти посміла! Як ти посміла! Як-ти-посміла-як-ти-посміла-як-ти-посміла-як-ти-посміла-як-ти-посміла—!!”

Ще міцніше стиснувши меч у руці, Тока скоротила відстань між ними - між собою і точкою, на якій був сфокусований її погляд.

“Що—?!”

“—”

Не встигла вона й оком змигнути, як опинилася на плато, на яке дивилася. Перед нею стояли жінка з широко розплющеними від невіри очима і дівчина без жодного виразу на обличчі.

“Сандальфон—Останній меч: Гальванхелев!!”

По трону під ногою Токи побігли тріщини, а потім він розлетівся на шматки. Уламки закрутилися навколо її меча, перетворивши його на щось ще більше, зброю, яка була понад масивною, загальною довжиною понад десять метрів.

Тока спритно бере його і замахується на двох дівчат.

Світло меча стало ще яскравішим і в одну мить вийшло з леза і поповзло по землі.

Територія навколо була знищена.

“Що—?!”

“—Нгх.”

Дві жінки злякано закричали, вчасно відскочивши вбік.

Добре, що вони ухилилися. Лише одним ударом Тока розрубала широку смугу землі навпіл.

“Ти...монстр!” вигукнула вища жінка і почала наближатись до Токи, орудуючи чимось схожим на грубий меч.

Зброя ніколи не могла торкнутися Токи, не тоді, коли вона була одягнена в свою Астральну Сукню. Вона просто перевела свій погляд на жінку і змусила нападника зникнути.

“Не може бути.” На обличчі жінки був розпач.

Проте, Току вона не цікавила. Вона перевела погляд на дівчину. “Гах. Це ти. Це ти,” тихо промовила вона. “Ти та хто вбила мого друга—мого гарного друга, Шідо.”

Вперше вираз обличчя дівчини перекосився, хоч і зовсім небагато, але все ж таки.

Але це не мало значення. Ніщо в цьому світі не могло зупинити Току, якщо вона викликала Гальванхелев. Дивлячись на дівчину чорними, як смола, очима, вона несамовито репетувала.

“Я вб'ю, знищу і замордую тебе повністю. Ти програєш. Згинеш. Помреш…”

***

“Командире!”

“Та знаю я,” Которі відповіла схвильованому підлеглому, крутячи льодяник у роті. \"Не хвилюйся. Ти ж не мавпа без мізків\".

Міст Фраксінуса. На моніторі перед нею з'явилися Шідо на землі з великою дірою в тілі біля Духа Токи.

Не те, щоб Которі не розуміла, чому її підлеглий схвильований. Ситуація була надзвичайно, абсолютно, спустошливо відчайдушною.

Сигнал тривоги про просторовий струс нарешті пролунав, але евакуація мешканців ще не була завершена, коли почалася битва між Токою та ПДЗ. Єдиний порятунок полягав у тому, що вони билися на території, яка перебувала під забудовою, тож там ще ніхто не жив.

Перший же удар Токи легко розвіяв цей оптимізм.

Це була така трансцендентна руйнівна сила, що атаки Духа до цього моменту здавалися майже як удар кошеняти.

Одним ударом вона розколола цю обширну територію забудови навпіл і утворила яр у центрі.

Потім була раптова смерть Шідо Іцуки, який мав бути головною зброєю Рататоскр.

Которі та її команда опинилися в найгіршому становищі з усіх можливих.

“Що ж, йому бракує грації, але, гадаю, він отримає прохідний бал як лицар... Якби це вбило його \"принцесу\", то це був би повний провал,” сказала Которі, не виглядаючи особливо серйозною, клацаючи паличкою від льодяника.

Екіпаж з переляком звернув на неї свої погляди.

Цього можна було очікувати. Зрештою, її брат щойно помер.

Лише Рейне і Каннадзукі відреагували по-іншому.

Рейне спокійно спостерігала за битвою Токи і збирала дані, тоді як Канадзукі виглядав якось дивно. Його щоки почервоніли, а з рота потекла слина. Судячи з його вигляду, він думав щось на кшталт: \"Ааа, така велика діра продірявила твоє тіло... Повинно бути дивовижно. Повинно бути неймовірно. Але це не має сенсу, якщо ти помреш.

\"Агов.\" Которі вдарила Канадзукі в ногу і підвелася.

\"Хаа?!\" - закричав він.

\"Увана!\" Вона звузила очі і фиркнула, коли сказала екіпажу: \"Продовжуйте робити свою роботу. Мого брата так легко не вбити!\"

Так. Його справжня робота тільки починалася.

\"Командире! Це...!\" приголомшено закричав підлеглий на нижній палубі, вказуючи на лівий бік екрану, на якому був зображений парк.

\"Ось так.\" Которі посміхнулася і переклала льодяник в інший бік рота.

Шідо був у центрі екрану, лежав у парку, накритий блейзером. Але з піджака раптом здійнялося полум'я. Не тому, що життєва сила Духа в ньому була втрачена, і не тому, що його підпалило сонце.

Зрештою, горів не піджак.

Екіпаж Фраксінуса знову вигукнув від здивування.

“Й-його рана…”

Так, діра в його животі горіла. Полум'я палахкотіло так сильно, що охопило саму рану, а потім поступово слабшало, залишаючи по собі гладенький шрам. Тіло Шідо було повністю відновлене.

“…Мм.” Шідо знову з нами.

“Мм… В-воуу!! Пече, пече!” Він побачив, що полум'я все ще тліє на його животі, і підскочив. Він поспішно вдарив себе, щоб загасити вогонь. “Тож—г-га? Я… Чому?”

На мосту піднявся великий переполох.

“Що—? К-командире, це—”

“Я ж казала вам,” сказала которі облизючи свої губи. “Якщо Шідо помре, ми можемо просто почати нову гру.”

Всі члени екіпажу недовірливо дивилися на неї, але вона ігнорувала їх.

“Підніміть його. Шідо єдиний хто може врятувати це жахливе становище.”

***

Я не розумію.

Шідо кілька разів допитливо поплескав себе по животу. І в піджаку, і в сорочці на ньому була чиста дірка, а краватка була частково обірвана. Але зараз його не хвилював його зовнішній вигляд. У нього було щось набагато важливіше, про що він мав подбати.

“Як…я вижив?” пробурмотів він, доторкнувшись до себе знову.

У нього було жахливе перечуття, і він штовхнув Току. Наступної миті на місці його живота з'явилася дірка, і він втратив свідомість.

На його одежі красувалась велика діра. Його одежа також була заляпана кров'ю. Це точно був не сон.

“Згадав, Тока!”

Він був упевнений, що цей постріл був адресований їй. Що з нею сталося? Він подивився навкруги, шукаючи Духа.

Раптом з плато вгорі вдарило чорне світло, за яким послідував жахливий гуркіт і ударна хвиля.

“Воу?!” Захоплений зненацька, він впав на землю, і його віднесло вітром. “Щ-Що за—?!”

Він подивився нагору і завмер.

Тепер плато виглядало зовсім інакше, ніж до того, як він знепритомнів. Місцевість у тому напрямку була в основному незайманими горами, незмінними протягом останніх тридцяти років, з житловим комплексом, що розташувався там. Тепер ці гори руйнувалися, каміння сипалося з підніжжя, наче під час бомбардування з повітря.

Хоча. Це було не зовсім так.. Він бачив кілька гострих поперечних зрізів, наче гори знову і знову розсікали велетенським мечем.

“Це…,” пробурмотів він, ошелешений, а потім відчув, що вся вага покидає його тіло. “Що за…!”

Таке відчуття він відчував не вперше. Коли Шідо зрозумів, що це був транспортний пристрій Фраксінуса, місцевість що оточувала його змінилася з парку на внутрішню частину корабля.

“Сюди!” сказав йому член екіпажу який чекав на нього.

“Оу, гм-ага.” Злегка розгубленого Шідо повернули на місток.

“Як ти почуваєшся після пробудження, Шідо?\" запитала Которі зі свого капітанського крісла на верхній палубі містка, розмахуючи паличкою з Чупа-Чупсом.

“…Которі.” Він ляснув себе по вухах і насупився. \"...Я ніяк не можу зорієнтуватися в ситуації. Що саме сталося?”

“Мм. По тобі ненавмисно вистрілили ПДЗ, і принцеса втратила розум і тепер намагається вбити ПДЗ.” Которі тицьнула пальцем угору на великий монітор мосту.

“Ні… Що…?”

Шідо дивився, як Тока розмахувала масивним мечем на дисплеї і розсікала гори, поки ПДЗ відбивались. Насправді, він не міг назвати це відбиттям.

ПДЗ запускали неймовірно потужні атаки, але до Токи не долітала навіть пилинка. Навіть якщо вона не завдавала прямих ударів, самі наслідки її ударів збивали політ бійців з курсу, ніби їхньої Території не існувало, і з легкістю відкидало їх назад.

Це була односторонній бій з боку Токи.

“Вона геть з'їхала з глузду,”Которі сказала йому, знизуючи плечима. “Вона не може пробачити їм твоє вбивство.”

“Що за—? Це…!” прокричав Шідо. “І постривайте! Як я взагалі залишився живим?!”

Которі широко посміхнулася, а потім перевела погляд на Току на моніторі. \"Ми поговоримо про це пізніше. Зараз у нас є інші справи, про які треба подбати.”

“Інші справи?”

“Так. Ми б дуже хотіли уникнути людських жертв при спілкуванні з духами.”

“…Ну, логічно!”

“Добре! А ось і наш сміливий маленький лицар. Тож вперед. Зупинити принцесу!” Которі звузила очі, наче їй це дуже подобалося, а потім пронизливим голосом вигукнула, \"Фраксінусе, повертай назад! Рухайся до бойової точки! Тримайте похибку менше метра!”

“Зрозуміли вас командире!” Кілька членів екіпажу—очевидно, пілоти—вигукнули, як один.

Потім зі свинцевим гуркотом Фраксінус здригнувся.

“К-Которі!” вигукнув Шідо.

“Хмм? Що?”

“Ти сказала зупинити Току. Чи можемо ми це зробити?!”

“Про що ти говориш? Це не питання чи \"можу\", це питання \"треба і зроблю!\". Все залежить від тебе, Шідо.\" Вона кинула на нього розлючений погляд.

“М-мене?!”

“Звісно. Як довго ти ще будеш видавати бажане за дійсне? Ти єдиний, хто може її зупинити.”

“А-але як я маю це зробити?!” запитав Шідо, поки по ньому стікав піт.

Которі витягла Чупа-Чупс з рота, на її губах з'явилася єхидна посмішка. \"Хіба ти не знаєш? Є лише один спосіб врятувати прокляту принцесу, чи не так?\" Вона витягла губи і поцілувала льодяник.

***

Ситуація накалювалась дуже сильно. Усі десять резервних членів ПДЗ билися, але їм не вдалося наблизитися до Духа, не кажучи вже про те, щоб завдати їй шкоди. Здавалося, Дух навіть не бачив нікого, окрім Оріґамі, наче лев, який не думав про мурах, яких давив під лапами.

“Ааааааааааааааааааааааааааа!!” заревів Дух, з мокрим від сліз обличчям і густим від люті голосом, і опустила свій масивний меч.

“…Гах!” Оріґамі різко запустила двигуни реактивного ранцю, щоб скрутитися і втекти в небо, ухиляючись від удару. Але ударна хвиля від меча пробила її Територію і сильно вдарила її. \"Нгх...!!”

Вона втратила пильність лише на мить.

“Аааааааааааа!” Дух завив і замахнувся з усієї сили, розсікаючи вітер, щоб знову накинутися на Оріґамі.

\"Оріґамі!\" закричала Рюка, панікуючи. Але було надто пізно.

Меч Духа торкнувся Території Оріґамі.

“—”

Оріґамі зрозуміла, що була надто оптимістичною. Вона думала, що приблизно розрахувала силу удару меча, але помилилася. Було ясно, що їх сила знаходиться в різних світах.

Атака Духа була схожа на залізний молот тиранічного короля, настільки сильна, що навіть порівнювати її з її власною силою, навіть думати про стратегію нападу було б блюзнірством.

З точки зору часу, це зайняло всього 1,5 секунди.

Її Територія…

“—”

Територія Оріґамі, її абсолютна влада, розбилася без звуку, без голосу, і вона впала на землю.

“Ах…”

Оріґамі!” Голос Рюки звучав якось далеко.

Можливо, через те, що Територія Оріґамі була відключена, навантаження на її мозок дещо зменшилося, але натомість кожна частина її тіла відчувала неймовірну біль. Вона не відбулася б одним-двома зламаними кістками. Кров хлинула з рани на тілі і швидко покрила повністю її тіло разом з костюмом. Вона поворухнула головою - раптово важкою, наче вона щойно згадала про гравітацію - зовсім трохи.

В очах у неї потемнішало, і єдине, що вона могла чітко бачити, - це Дух, що стояв у небі: крихітна дівчинка, що стискала меч з жахливо сумним виразом обличчя.

“—Я збираюсь прикінчити тебе.”

Дух підняла меч і зупинилася. Частинки світла з'явилися навколо неї, темно сяючи, і зійшлися на лезі меча, ніби всмоктуючи його в себе.

Оріґамі все прекрасно розуміла і не потребувала пояснень. Цей удар відобразив би повну лють Духа. Якби її вдарили зараз, без розгорнутої Території, вона б загинула. Вона повинна була втекти. Однак її тіло, розбите болем, було надто важким, щоб поворухнутися.

Рюка та інші члени ПДЗ вже були вибиті з бою. Не залишилося нікого, хто міг би зупинити Духа.

Дух почекала, поки темне світло забарвить меч, і міцно стиснула його в руці.

Саме тоді…

“Тооооооооооооооокааааааааааааааааааааааа!!”

Вона почула, як хтось кричить з неба, ще вище, ніж Дух.

“Га?” Оріґамі запитала, приголомшена, навіть лежачи на порозі смерті, як вона була.

Не дивно, що вона була здивована. Це був хлопець, якого вона застрелила раніше.

“Принцеса у повітря? …Тоді ми скинемо Шідо звідси. З парашутом? Він йому не потрібен. Ми в нижніх шарах атмосфери, і як тільки він наблизиться до Духа, ми нейтралізуємо для нього гравітацію... Все буде добре. Поки вона буде прямо під Фраксінусом...

“Що? А якщо вона трохи відхилиться від цієї прямої лінії?”

“ Ну, тоді на поверхні розквітне прекрасна яскраво-червона квітка.”

Которі втупилася в монітор і засміялася.

\"Зачекай секунду!\" прокричав Шідо. \"Навіщо ти все так ускладнюєш?!\"

\"О, знаєш, якщо шанси на успіх однакові, то краще вибрати спосіб повеселіше, очевидно ж\".

\"Ти єдина, кому тут буде веселіше!\"

\"Боже, який ти галасливий\", - поскаржилася Которі. \"Візьми його.\"

\"Так, пані!\" Двоє кремезних чоловіків з'явилися з нізвідки, схопили Шідо за руки і витягли його на вулицю.

\"А! Агов!\" - закричав він. \"Я тобі помщуся ще, Которііііі!\"

\"Так, так. Я запам'ятаю, а тепер іди\".

Шідо підвели до люка на нижній палубі.

\"Хай щастить\", - сказали чоловіки, виштовхуючи Шідо з корабля.

\"Ааааааааааааааааааааааааааа?!\"

Повітря, що здійнялося, змусило одяг на його тілі, а також щоки затріпотіти. Відчуття підвішеності над землею ледь не змусило його спорожнити сечовий міхур. Він більше ніколи не боятиметься американських гірок.

У розпал ситуації коли ледве можливо себе втримати, Шідо помітив тінь у центрі свого поля зору. Він витягнув руки і ноги, щоб стабілізуватися, і намагався привести до тями дівчину.

“Тооооооооооооооокаааааааааааааааааа!!”

Він вигукував її ім'я так голосно і довго, як тільки міг.

Не встигло його сердце почати битись, як відчув, що тяжіння на його тілі і відчуття падіння слабшало. Швидше за все, це була підтримка Рататоска. Він все ще падав, але тепер міг трохи рухатися в повітрі…

“—”

На звук його голосу Тока повернула обличчя догори, все ще розмахуючи масивним мечем. Її щоки та кінчик носа були яскраво-червоними, а очі були покриті сльозами. Вона виглядала дуже нещасною.

Він зустрівся з нею поглядом.

“Ші...до…?”нерозбірчиво пробурмотіла Тока.

Поступово сповільнюючи падіння, він поклав руки їй на плечі і зупинився в повітрі, підтримуваний Духом, що літала у небі.

“Г-гей…Токо.”

“Шідо…? Ц-це справді...ти…?”

“Так… У всякому разі я в цьому впевнений.”

Її губи затремтіли. “Шідо! Шідо! Шідо…!”

“Аах, що—?” почав говорити він, і тут куточок його поля зору заповнило неймовірне світло.

Меч, що досі висів у повітрі, сяяв чорним кольором, наче перетворив місцевість на ніч.

“Що-що це таке…?” заїкнувся він.

“…! Оу ні! Моя сила—” Тока насупилася, коли з леза почало просочуватися світло, а блискавки врізалися в землю.

“Т-Тока, це—”

“Я недооцінила силу Гальванхелева, я не можу її втримати…!” закричала вона. “Мені потрібно кудись випустити цю енергію…!”

“Кудись?” прокричав він у відповідь. “Кудись?!”

“—” Вона мовчки подивилась в землю.

Коли він подивився туди ж то побачив Оріґамі, яка лежала там, побита і понівечена.

“…Нгх! Тока, ти…!” Зітхнув він. “Т-ти не можеш це все спрямувати туди!”

“Т-тоді що я маю зробити?! Я вже на межі і не можу стримувати її!”

Навіть коли Тока говорила, меч вистрілював у повітря чорними блискавками.

Тоді Шідо згадав слова Которі. Він згадав єдиний спосіб зупинити Току і запечатати цю силу.

“Тоді добре, просто слухай мене.”

“Що?! Зараз не час для цього—”

“Є…має бути спосіб…можливо…ми можемо зробити щось…з цим!”

“Що?!” прокричала вона. “Поконкретніше!”

“Д-добре. Це…”

Він не міг змусити себе сказати це. Зрештою, метод Которі був надто безглуздим, безпідставним, не мав жодного шансу…

“Досить точити ляси!” поквапила вона його.

Він зважився і відкрив рота. “Це, ну ти знаєш—! Токо! Т-ти маєш…поцілувати мене!”

“Що?!” Вона насупилася.

Це було не дивно. Подумати тільки, що він міг сказати таке в такій небезпечній ситуації. Звісно, вона подумала б, що він головою вдарився як мінімум.

“В-вибач,”швидко сказав він. “Просто забудь це. Ми знайдемо інш—”

“Що таке поцілунок?!”

“Га…?”

“Поквапся і розкажи мені!”

“…А—поцілунок це тоді коли губи двох людей торкаються одне одного—\"

Без жодних вагань Тока притиснулася своїми рожевими губами до його рожевих губ.

“Мм?!”

Його очі розплющилися, і він закричав, нічого не кажучи. Губи Токи були тверді, м'які і навіть якось солодко пахли; всі ці відчуття змішалися разом, створивши пекло і рай в його мозку. Те, що перші поцілунки смакують як лимони, було брехнею. Цей поцілунок був схожий на парфе, яке Тока з'їла цього дня.

За мить її меч тріснув, розсипався і розтанув у небі. А потім плівка світла, з якої складалася сукня, що вкривала тіло Токи, розірвалася і зникла.

“Що—?” Вона прокричала спантеличено.

“…Нгх?!”

Шідо був найбільше наляканий з них обох. Його не здивувало зникнення меча та сукні Токи. Він був налаштований скептично, але Которі розповіла йому, що станеться і що робити.

Він був шокований тим, як Тока говорила, коли вони ще цілувалися, тому її губи звивалися на його губах, занурюючи його в такий стан хаосу, що його лексика вже не могла повністю описати що з ним відбувається.

Сила покинула тіло Токи, і вони впали на землю. Розум затуманений, Шідо завагався, а потім вхопився за неї, щоб вони не розділилися. Легко й обережно.

Головою вперед, губи і тіла притиснулися один до одного, і вони занурилися вглиб себе.

Астральна Сукня Токи розтанула на частинки світла, тягнучи за собою сяючі промені. А може, це була ілюзія. Шідо не мав додаткової потужності в голові, щоб обдумати це питання.

Тримаючи Току, він повільно падав, скручуючись так, щоб опинитися знизу, коли вони вдарилися об землю.

“Фух…!” Тока відтягнула губи, ніби вдихнула, і сіла, відсунувшись від того місця, де лежала на ньому.

“П-п-п-п-п-п-п-п-пробач, Токо! Вони сказали що це єдине що могло врятувати ситуацію!” Шідо миттєво підстрибнув і відскочив назад, одночасно скрутившись у клубок, щоб виконати чудовий акт стрибкової акробатики.

Грубо кажучи, вона його поцілувала, але йому здалося, що справа не в цьому.

Через кілька секунд його голова була ціла, і прокльони на нього теж не посипалися.

“…?”

Подумавши про це, він підняв голову і побачив, що Тока притискає палець до губ, а на обличчі у неї дивний вираз.

“Фух…?!” Його обличчя так почервоніло, що кров могла потекти з ніздрів, коли він застиг на місці.

Астральна Сукня, яку вона носила, розвіялась, і Тока була напівгола.

“…Нгх!”

“Н-н-ні, Я не…,” Відчайдушно Шідо вимовив ці слова.

“Н-не дивись на мене, бовдур!!” Тока витріщилася на нього, її щоки заливав рум'янець. Можливо, вона не знала значення слова поцілунок, але, схоже, мала почуття сорому на рівні з іншими.

“В-вибач…!” Він закрив свої очі від сорому.

“Так теж не годиться!\" кричала вона. \"Ти підглядаєш, чи не так?!”

“Т-то що ти тоді хочеш від мене…?”

Через кілька секунд він відчув тепло по всьому тілу. \"Що?\" Несвідомо він розплющив очі.

Перед ним було чорне, як смола, волосся Токи та оголені плечі. Вона щільно притискалася своїм тілом до його.

“…Тепер ти не зможеш побачити щось окрім мене,” сказала вона йому.

“П-правда…” Він замислився, чи це справді нормально, але, не маючи змоги поворухнутися, просто застиг на місці.

“…Шідо,” Через деякий час Тока сказала затухаючим тихим голосом.

“Що?”

“Чи зможемо...ми знову піти на побачення…?”

“Ух-га. Так. Коли захочеш.\" Він енергійно кивнув.

Пару слів від перекладача) Всім привіт на звязку Legat перекладач цього ранобе, радий вас вітати тут, надіюсь ранобе вам сподоблось і переклад теж, якщо помітили помилки пишіть мені в коментарі і я виправлю) Також у мене є Телеґрам канал куди я заливаю свої переклади буду вдячний якщо підпишетесь, там у мене завжди на 1 розділ більше перекладено тому може підписатись і почитати там, мій ТҐ канал - @Legat_translate_NV

","writing":{"title":"Побачення з Життям","originalTitle":"Date a Live","__typename":"Writing"},"__typename":"Episode"}}