{"episodeBySubId":{"id":298,"subId":1,"seqTitle":"Том 1 Розділ 1","title":"7 ЧЕРВНЯ (НЕДІЛЯ)","slug":"3-tom-1-rozdil-1-7-chervnia-nedilia-","text":"

“Ласкаво просимо до нашого дому!\" ...Це не зовсім правильно... \"Тепер ми будемо жити під одним дахом, так?!\" ...Ні, це звучить трохи моторошно. Хмм.

Дивлячись на купи коробок на підлозі та новенькі меблі, які привезли напередодні, я втупився в дзеркало і відпрацьовував свої репліки, наче в моновиставі.

Була п'ята вечора.

Я сидів в одній з кімнат нашої квартири на третьому поверсі, розташованої в найпрестижнішому районі Японії (гаразд, це може бути невеликим перебільшенням).

У нашій квартирі було три спальні, вітальня, їдальня та кухня. Вона здавалася завеликою для мене і мого тата, але з сьогоднішнього дня вона буде трохи затісною. Як я привітаю нових членів нашої сім'ї, які можуть з'явитися будь-якої миті? Це було те, над чим я розмірковував останні п'ять хвилин.

Усе вже почалося не з тієї ноги.

Було логічно, що тато підготував кімнату, якою вони з Акіко користуватимуться..

Але щоб я, хлопець-підліток, допомагав облаштовувати кімнату дівчині, з якою познайомився лише напередодні? Навіть якби вона була моєю молодшою сестрою, хіба це не було б нечутливо?

“Трясця,” – сказав мій тато. “Куди вона поділася?”

“У чому справа?”

Батько ходив туди-сюди коридором, бурмотів щось і виглядав стурбованим.

“А, ось ти де. Ти не знаєш, де Фебріз?”

“Гадаю, він у вітальні. Я залишив його там після того, як вчора використав на шторах.”

“О, у вітальні! Дякую!”

Тато гучно шльопнув капцями по підлозі і поспішив до вітальні.

“Що за поспіх в останню хвилину?”

“Спальню залишу наостанок, але тільки-но почавши, я занепокоївся через запах... Я був би спустошений, якби Акіко подумала, що я погано пахну...”

“Ти настільки чутливий?”

“У моєму віці це критично важливо! Ти ще молодий, але пройде двадцять років, і ти будеш таким, як я.”

“Таке відчуття, що ти мене проклинаєш.”

Я дивився, як тато вбігає в їхню з Акіко майбутню спальню, стискаючи в руці пляшечку з \"Фебрезом\", і зітхав.

Якщо ти так хвилюєшся, подумав я, то прибирай щодня, не чекай до останньої хвилини. Але я подумав, що це занадто багато для зайнятого офісного працівника.

“Моя кімната в порядку... так?”

Я вже почав трохи хвилюватися..

Я пообіцяв Аясе, що ми не будемо нічого очікувати одне від одного, але мені не бракувало здорового глузду, щоб просити її зайти в кімнату, де пахло старшокласником, у перший же день її перебування в будинку. Але, з іншого боку, я прибрав її, виправ простирадла і обприскав все \"Фебрезом\", тож якщо ніс не зламаний, то все має бути гаразд.

Я сидів там, задоволений результатами останніх кількох днів, коли в двері подзвонили.

…Вони нарешті прийшли.

“Юута! Відчиниш?”

“Вже йду!”

Я наполовину підбіг до дверей замість тата. Здавалося, він не знав, коли зупинитися, і все ще тримав у руках \"Фебрез\", розпилюючи його.

“Привіт.”

Я мав намір бути доброзичливим і веселим.

Але ідеальна посмішка на моєму обличчі застигла, щойно я відчинив двері.

Акіко стояла там, тримаючи в обох руках кілька пакетів з універмагу.

Пакети були настільки набиті, що з них висипалися речі, в тому числі величезна нога прошутто. Здавалося, що в усьому була велика, перебільшена присутність.

“Акіко. Що це все...?”

“Я купила це, щоб подякувати вам за те, що ви нас прийняли!”

“Так багато? Ти не повинна була.”

“Не хвилюйся. Це не те, що ти думаєш,” - пролунав роздратований голос з-за спини Акіко.

Це була Сакі~ні, Аясе. Вона також тримала паперові пакети в обох руках, і голос у неї був виснажений.

“Мамі важко відмовити, тому вона купила все, що порадив продавець.”

“А, ясно...,” Відповів я.

“Гей” Акіко втрутилася. “Ти змушуєш мене відчувати себе ніби я нікчемна доросла”

“А от ти - так,” Аясе вистрілила у відповідь..

“Що?! Це ж неправда, правда, Юуто?!”

Тепер мене втягнули в це.

Особисто я, дивлячись на ніжку прошутто, подумав, що Акіко виглядає як простачка. Але все це зникло з моїх думок, коли вона подивилася на мене з дитячим надутим обличчям.

Але це не означало, що я був готовий збрехати і сказати, що у неї немає проблем. Очі Аясе мовчки говорили мені: \"Не балуй її\". Я відчував себе менеджером середньої ланки, що застряг між матір'ю та донькою, не маючи хороших варіантів.

“Заходьте,” – сказав я. “Я візьму ваші сумки.”

Я вирішив, що ігнорувати їх - найкращий варіант. Одна мудра людина якось сказала, що вміння ігнорувати необхідне для досягнення щастя.

Акіко подала мені паперові пакети і мило посміхнулася, не зважаючи на те, що я змінив тему розмови.

“Дякую. Приємно, коли поруч є чоловік.”

“Ах-ха-ха.”

Я блиснув їй нейтральною посмішкою, розвернувся на підборах і запропонував їм обом щойно куплені капці, запрошуючи їх всередину.

Акіко радісно воркотіла, щойно увійшла до вітальні.

“Ммм. Пахне свіжо і цитрусово.”

“Ого, у вас тут дуже чисто,” Сказала Аясе.

Вона також була вражена і видихнула. Повітря було свіжим, а дерев'яна підлога відполірована до блиску.

“Ми зробили поспішне прибирання,” почав я. “Зазвичай це не...”

“Все так, як сказав Тайчі,” Акіко перебила. “Ви двоє любите тримати речі в чистоті.”

“Кажуть, що для виховання здорового розуму потрібне здорове середовище,”Я закінчив, проковтнувib моє заперечення і швидко погодився натомість.

Мало не вийшло. Тато розповідав Акіко хороші речі про нас, щоб справити на неї враження. Звісно, було б добре, якби вона дізналася правду, і її враження про нього зійшло б нанівець, але мені було неприємно стояти у нього на шляху, коли він нарешті заліковував старі рани і намагався бути щасливим. Наразі я вирішив змиритися з цим.

Тим часом Аясе витріщилася на мене, ніби думала, що щось трапилося..

“Ви завжди тримаєте квартиру в такій чистоті?” сказала вона.

“О, так, звісно. Це наш сімейний девіз - знищити все, не залишивши й порошинки.”

“Звучить трохи страшно.”

Я говорив правду. Моя бабуся в селі завжди казала, що ці слова походять від одного з наших предків - якогось лорда з періоду Воюючих держав. Я пригадую, як посміхався, слухаючи її, і думав, що це майже напевно була брехня.

“Але Тайчі справді дивовижний,” Акіко сказала, посміхаючись. “Я знаю, що він приділяє багато уваги своєму зовнішньому вигляду, але навіть будинок у нього чудовий.”

“Своєму зовнішньому вигляду...?” Сказав я. “Ви говорите про мого батька, так?”

“Звісно! Коли він вперше прийшов до нашого бару, він здавався приземленим, мабуть, тому, що був там зі своїм босом. Після цього він завжди користувався чудовим одеколоном і гарною краваткою високого класу, як елітний бізнесмен.”

“О, я зрозумів.”

Якщо подумати, був період, коли тато почав багато витрачати на одяг і одеколон. Тоді я казав собі, що це просто ціна участі у дорослому суспільстві. Я ніколи не думав, що він намагається залицятися до жінки..

“Привіт, Акіко. Сакі!”

Саме тоді тато вийшов зі своєї спальні. Пляшечка з освіжувачем повітря в його руці щойно розкрила його шкільний трюк, який він використовував, щоб справити враження. Я завмер.

“Т-тато…”

Я думав, ти вже це прибрав. Я роблю все, що в моїх силах, щоб виконати твій план. Не виставляй докази напоказ..

Оскільки я не міг сказати йому вголос, я намагався спілкуватися за допомогою зорового контакту. Але мої зусилля були марними, і він промайнув усмішкою, яку, я впевнений, він, напевно, сотні разів тренував перед дзеркалом.

“Ласкаво просимо до нашого дому! Тепер ми будемо жити під одним дахом, і у нас буде чудове життя разом!”

Хоум-ран. Все, що він сказав - справжній показник огиди.

Його формулювання були моторошними, він заїкався, надто старався звучати захоплено, а натренований вираз його обличчя було боляче бачити.

“Дякуємо за теплий прийом!” вигукнула Акіко. “Ось, це від мене!”

“Цілу ногу прошутто? Ммм. У нас сьогодні буде справжня вечірка!”

Їм було легко догодити, якщо це було все, що потрібно, щоб в них піднявся настрій.

Акіко не помітила \"Фебрез\", а тато був задоволений усіма сумками, які вона принесла. Вони обидва були трохи дивакуватими, але, можливо, саме це зробило їх гарною парою.

“Асамура?” сказала Аясе.

“Гмм?”

“Покажеш мені мою кімнату? Я б хотіла її побачити.”

“Ох, гм, так... Добре.”

Залишивши дорослих та їхню дивну, веселу атмосферу позаду, ми з Аясе поставили сумки з покупками у вітальні і попрямували до її кімнати.

“Ось вона,” Сказав я.

“Вау…”

“Ми поставили ліжко і повісили штори, але не знали, якого кольору простирадла вам подобаються, тож ви можете змінити їх, якщо захочете. Я думав, що стіл біля вікна буде типовим, але скажіть мені, якщо ви хочете, щоб його перенесли в інше місце.”

“Дякую. Ти дійсно доклав зусиль, щоб мені було комфортно... Я вражена.”

Вона прослизнула повз мене і вийшла на середину кімнати. Хоча її тон був рівним, її очі були зайняті вивченням навколишнього, як у допитливого кота.

Прямо переді мною стояла дівчина мого віку. Вона була рідкісною красунею, з яскраво пофарбованим волоссям і модним зовнішнім виглядом. Я не був упевнений, чи це був її шампунь, чи феромони, чи якась особлива сила, яку я, незайманий, не міг зрозуміти, але повітря пронизував солодкий аромат, схожий на смажений мед.

Вона обернулася, і цей запах тягнувся за нею.

“Тут так просторо,” сказала вона.

“Справді? Я думаю, що це досить по стандартному.”

“Нашим останнім місцем проживання була обшарпана однокімнатна квартира. У мене навіть не було власної кімнати.”

“То вам з Акіко доводилося розстеляти матраци щоночі... чи що?”

Не дивно, що всі меблі виглядали новими.

“Не зовсім. Вночі я була вдома одна. Вдень я ходила до школи, а мама працювала вночі, тож наш розпорядок дня був абсолютно протилежним.”

“Напевно, це було досить безтурботне життя. Тепер вам доведеться мати справу з двома зайвими хлопцями в будинку. Вибачте за незручності.”

“…Нічого страшного, але... можна тебе про дещо запитати?”

“Звісно. Про що саме?”

“Те, як ти говориш.”

“Га?”

“Чому ти говориш так офіційно? Не те, щоб я хотіла, щоб ти змінив свої переконання, принципи чи ще щось.”

Вона думала, що я перебуваю в якомусь дивному культі? Гадаю, я беззаперечно прийняв ідею про те, що треба бути ввічливим з людьми, яких зустрічаєш уперше, або з тими, хто вищий за рангом, що, можливо, було якоюсь японською релігійною штукою, про яку я не знав. Але якщо не брати до уваги це.…

“Насправді я не впевнений...,” Сказав я.

“Ми з тобою одного віку. Можеш бути зі мною невимушеним. Ти не мусиш старатися бути ввічливим.”

“Це ще одна причина, щоб бути формальним.”

“А? Хіба не дивно розмовляти з друзями та однокласниками так, ніби вони старші за тебе?”

“Таке ставлення - для комунікабельних, успішних людей.”

У свої шістнадцять років я майже не спілкувався з дівчатами, особливо з такими привабливими, як Аясе. Можливо, для неї це звучало легко, але для мене було не так просто поводитися невимушено і привітно.

“Ти так думаєш?” сказала вона. “Що ж, я не буду скаржитися, але ти не повинен намагатися догодити мені, якщо це те, про що йдеться.”

“Ні, справа не в цьому... Ох.”

Мені дещо спало на думку.

Я пригадав

Я пригадав день нашої першої зустрічі, коли ми виходили з ресторану. Аясе запропонувала, щоб ми нічого не чекали одне від одного.

Ніяких очікувань. Я повторював ці слова подумки, коли ставив їй запитання.

“Щоб внести ясність, я хочу запитати вас прямо: Ти б хотіла, щоб я не був з тобою... формальним?”

“Так, було б легше, якби ми могли бути невимушеними. Я маю на увазі, що я не та людина, яку ти мусиш поважати.”

“Гаразд. Зрозумів.”

Я знизив плечима, скинувши офіційний тон.

Очі Аясе розширилися від несподіванки.

“Це було швидко.”

“Мушу визнати, мені нелегко розмовляти з тобою так, ніби ми старі друзі, але це найменше, що я можу зробити, оскільки ти така відверта. Поки ти будеш зі мною відвертою, все буде простіше.”

“Ага. Я так і думала.”

Вона посміхнулася. Це було схоже на те, що я вперше побачив її м'якішу сторону під плоским, холодним, як бетон, враженням, яке вона зазвичай справляла.

“Приємно, що ми можемо ось так все обговорити,” сказала вона.

“З'ясовуєш стосунки, так? Можна й так сказати.”

Вона була права. Це саме те, чим була ця розмова.

Аясе кинула м'яч мені першою, запропонувавши не дотримуватися формальностей, але залишивши мені можливість відмовитися, якщо я маю якісь особливі релігійні переконання. Потім я перекинув м'яч назад на її поле, запитавши, чому вона віддає перевагу, і ми зупинилися на нейтральній території, спираючись на її позитивну відповідь.

Можливо, ви подумали, що це звучало як абсолютно проста і звичайна розмова. Але насправді це був мій перший раз, коли я так плавно переходив до чогось.

У більшості випадків люди шукають розуміння та емпатії з боку інших:

“Ти повинен розуміти, що я відчуваю, навіть якщо я не буду пояснювати!” “Чому ти не бачиш, що те, що ти кажеш, мене дратує?!”

…Наче людина може зазирнути в чужий мозок. Люди завжди так багато очікують одне від одного.

Простіше всього викласти всі карти на початку:

“Якщо ти скажеш x, y або z, я розсерджуся.” “Ця річ дуже важлива для мене.” “Я розумію. В такому випадку, давай зробимо так.”

Обмінюйтеся інформацією про себе не тому, що ви сподіваєтеся на взаєморозуміння, а для того, щоб дати один одному уявлення про те, як краще порозумітися.

“Все було б просто, якби все людство могло бути спокійним, як ми з тобою,” Сказала Аясе

“Ну, так, але це не так працює.”

Я не розумів її чутливості до формальної мови. Але якщо я знав, що це те, що їй не подобається, я міг уникнути безглуздого стресу для неї.

Все, що було потрібно - це практичний, механічний підхід.

Якби всі чесно проаналізували свої емоції та з'ясували свої розбіжності, всі могли б бути щасливими. Але чомусь світ влаштований не так.

“Мої друзі в школі не сприймають мене серйозно, коли я так говорю,” сказала вона. “Натомість вони сміються і запитують мене, чи не намагаюся я змусити їх підписати якусь угоду.”

“Звучить жорстоко.”

“Так. Тож я порвала зв'язки з усіма, крім однієї людини.”

“Ого, це... Це сміливо.”

Це звучало як досить сміливий, зухвалий крок. Але те, як вона весело сміялася, розповідаючи мені про це, дивно освіжало.

“Це були люди, яких я була не проти втратити, - продовжує вона. \"Намагання завоювати їхню прихильність здавалося марною тратою часу, коли я не мала жодного уявлення, про те, про що вони думають і коли можуть вибухнути.”

“Зрозумів... До речі, про час, стояти тут - це марна трата часу. Хочеш, допоможу розібрати твої речі?”

“Дуже мило з твого боку.”

“Можливо, колись ти мені віддячиш, тож ми обидва виграємо.”

“Бачу, ти все продумав.”

“Я хочу, щоб ти перестала мене дражнити...”

“Я сприйму це як комплімент. Гаразд, з чого почнемо?”

Вона обвела поглядом кімнату, обдумуючи це, а потім почала щось бурмотіти сама до себе.

“Гадаю, починаємо з цього. Інакше ми нікуди не просунемося,” сказала вона, показуючи на картонну коробку. “Я б хотіла спочатку прибрати цю. У тебе є канцелярський ніж?”

“Так, звісно.”

Я пішов до своєї кімнати, дістав з шухляди столу ніж для різання коробок і підійшов до картонної коробки, на яку вона вказала.

“О, просто дай його мені. Я зроблю це, - сказала вона.

“Не хвилюйся, відкрити коробку не складе труднощів.”

“Я не це мала на увазі. Просто...”

Аясе, здається, хотіла щось сказати, але я стояв до неї спиною і вже розрізав малярну стрічку. Почувся гучний звук розриву, і я побачив білий матеріал у коробці. Тоді я зрозумів її реакцію і пошкодував про те, що зробив.

“У тій коробці... одяг,” сказала вона.

“Шкода, що ти не сказала мені про це раніше!”

Я відвів очі від того, що щойно побачив, і в паніці відступив назад. Аясе хіхікнула з моєї реакції. Мабуть, було очевидно, що я була незайманим.

“Ах-ха-ха. Не треба поводитися з ним так, ніби він забруднений,” сказала вона. “Це трохи образливо..”

“Хіба ти не знаєш, наскільки спокусливі такі речі для хлопця-підлітка?”

“Можливо, якби я його носила, але після прання він не так вже й відрізняється від носової хустинки.”

“О, ні, не тримай його так. Будь ласка.”

Вона витягла білу тканину і грайливо затріпотіла нею в повітрі. Я знав, що це лише шматок тканини, але він викликав у мене дивну тривогу.

Ми були на одній хвилі щодо міжособистісних стосунків, але виявилося, що у нас були деякі суттєві розбіжності.

“Я розберуся зі своєю білизною,” сказала вона. “Ти б не міг повісити мою шкільну форму?”

“Форма теж досить провокативна,” Я сказав у відповідь.

“Заспокойся. Якщо ти будеш хвилюватися, то нічим не зможеш допомогти. Давай, не думай. Просто працюй.”

“Гаразд. Не думати. Гаразд.”

Я повторив слова і взяв її форму, яка складалася з сорочки, спідниці та кардигана. Я не міг не помітити, наскільки все було м'яким на дотик.

“Га?”

Мої руки перестали рухатися. Краватка, яку, ймовірно, видали в школі, була характерного світло-зеленого кольору - кольору молодого листя. Щойно вона потрапила в поле мого зору, мене охопило сильне відчуття дежавю.

“Аясе. Це випадково не від Суйсей?”

“Так. Ти здивований, що така яскрава дівчина, як я, ходить до такої школи, як Суйсей?”

“Я не тому здивований... Я теж туди ходжу.”

Міська старша школа Суйсей була школою для елітних учнів у токійському районі Шібуя. Школа пишалася тим, що її випускники часто вступали до найкращих коледжів. Навчальна програма була суворою, але учням дозволялося працювати неповний робочий день, якщо вони підтримували свої оцінки, і саме ця гнучкість приваблювала мене, коли я обирав школу.

Дивний поворот долі. Мій батько одружився вдруге, і в мене з'явилася зведена сестра, яка була не тільки мого віку, але й ходила до моєї школи. Добре, що вона не була в моєму класі. Це було б справді незручно.

Я подивився на Аясе, щоб оцінити її реакцію, і побачив, як вона звузила очі під пір'ястим чубчиком. Здавалося, вона замислилася.

“Тож ти теж ходиш до Суйсей...,” сказала вона. “Зрозуміло…”

“…Вибач. Тато повинен був перевірити заздалегідь.”

“Тобі нема за що вибачатися. Мама теж не перевіряла.”

“Але це буде незручно. Я просто вдаватиму, що не знаю тебе, коли ми будемо в школі.”

“Що? Ні, не треба. Хоча, можливо, тобі так буде зручніше.”

“Що ти маєш на увазі під...?”

Я проковтнув решту речення, коли мій телефон раптом почав вібрувати. Я витягнув його і подивився на екран, на якому було написано просто: \"Робота\".

“Давай, відповідай на дзвінок. Я не зацікавлена у тому, щоб зв'язувати тебе, і мене не турбує, що ти розмовляєш по телефону при мені.”

“Ми справді думаємо однаково.” Я сказав це від щирого серця.

Я натиснув кнопку відповісти, коли вийшов з кімнати Аясе. Дзвінок о такій порі, ймовірно, означав, що вони хочуть, щоб я підмінив когось, хто не зміг відпрацювати свою зміну. Все виявилося саме так, як я і думав, і хоча я був роздратований, я погодився допомогти. Я був справжнім \"так-меном\".

Я закінчив розмову і повернувся до кімнати Аясе, де вона все ще розпаковувала речі. Я побачив, що вона повернулася до мене з нудьгуючим виглядом.

“Чого вони хотіли?\" - запитала вона.

“Вони хочуть, щоб я замінив когось на роботі. Вибач, я більше не зможу тобі допомогти.”

“Нічого страшного. Це все одно моя робота.”

Аясе анітрохи не збентежила раптова зміна планів. Вона сприйняла це спокійно, наче все було як завжди.

Красива дівчина мого віку, з кричущою, бунтарською зовнішністю. З моєї точки зору, вона мала всі ознаки бомби уповільненої дії - саме те, чого я не хотів. Але через її зрілу поведінку я зміг поговорити з нею з мінімальним занепокоєнням.

“Гаразд,” сказав я. “Я пішов..”

“Побачимося.”

Її тон був безпристрасним, і вона одразу ж повернулася до роботи. Вона була зовсім не схожа на молодшу сестру. Але вона була найбільш спокійною людиною, про яку я міг би попросити як про нового члена моєї сім'ї, і я вийшов з кімнати з полегшенням.

Я прибув до великого книжкового магазину біля станції Шібуя.

Він був розташований одразу за перехрестям Шібуя біля виходу з Хатіко, де завжди було повно туристів і ютуберів, які знімали відео зі штативами та селфі-палицями.

Дивлячись на великий екран, з якого на максимальній гучності лунала реклама ігор для смартфонів, я припаркував велосипед і зайшов у восьмиповерховий будинок, де я працював.

Я підробляв тут, у цій книгарні..

Я завжди був книжковим хробаком і поглинав усе - від дитячих книжок до зарубіжної літератури, навіть детективи та фентезі, доки вони не втрачали свого смаку. Я не читаю, я пожираю. Це найкращий спосіб сказати це. І книгарня, де я працюю, наповнена свіжим запахом паперу щойно надрукованих книг, була чистим раєм.

Книги - це чудово. Вони дозволяють нам зазирнути у всілякі сфери життя інших людей. Зазвичай, єдиним життям, яке я, Юта Асамура, міг би відчути, було б нудне, середньостатистичне повсякденне життя звичайного хлопця. Але коли я читаю, я можу розділити життя незліченної кількості інших людей.

Я говорю не лише про художню літературу. Автобіографії діють так само, як і книги про бізнес. Через книжки ви можете завантажувати у свою свідомість різних людей.

Книги про тунельний зір, наприклад. Або безтурботну недбалість. Або нарцисизм, від якого хочеться закрити обличчя від дискомфорту.

Можливо, це тому, що я прочитав так багато книжок, що навчився мислити метакогнітивно і дивитися на себе з об'єктивної точки зору, щоб не ставити себе в незручне становище через подібні питання.

Мозок дорослого чоловіка важить близько чотириста грамів.

Коли я думаю про це, мені стає страшно жити, керуючись лише \"здоровим глуздом\" такого крихітного, закритого простору і рішеннями, які він приймає.

Якби я не читав, я б задавався питанням, чи закінчив би я так само, як люди в цих книгах?

Була восьма вечора.

Я прийшов допомогти близько шостої, і вже минуло дві години. Я спілкувався з клієнтами і працював на касі в найнапруженіший час вихідних.

Кількість людей у магазині нарешті зменшувалася, і я складав обкладинки книжок на касі, сподіваючись на невеликий перепочинок, коли мою увагу привернула певна сцена.

“Чорт забирай, пані, ви дійсно мій тип. Це має бути кохання з першого погляду.”

“Ви шукаєте конкретну книгу?”

“А? Чувак, ти такий милий. Як щодо вечері після роботи? О котрій ти закінчуєш?”

“Як то кажуть, гуляйте.”

“Боже, я поняття не маю, про що ти говориш, але ти такий кумедний!”

Хлопець, який чіплявся до продавчині, був одним з тих галасливих тусовщиків. Вона задирала йому носа, але він не розумів. У Шібуї часто траплялися подібні ситуації, але рідко можна було стати свідком настільки наполегливої спроби залицяння до працівниці книгарні прямо на її робочому місці.

Жертвою стала тендітна японська красуня з вражаючим довгим чорним волоссям. Це була охайна, мила дівчина, яка явно захоплювалася літературою - повна протилежність флірту. Вона була схожа на квітку, що поширювала ніжний аромат у повітрі навколо себе.

Незважаючи на грубу, легковажну поведінку хлопця, який намагався залицятися до неї, вона зберігала витончену, ділову посмішку, хоча її очі були холодними.

Я не хочу неприємностей, але…

Я взяв випадкову теку і список, і вирушив до джерела метушні.

“О? Йоміурі,” Я сказав, звертаючись до дівчини. “Я хочу тебе дещо запитати.”

“Ох, добре!” відповіла вона “Що тобі потрібно?”

“Наш новий список відправлень виглядає неправильно, але я не знаю як порівняти його з інформацією в комп'ютері.”

“…! Гаразд, я зараз подивлюся..”

“Що—? Гей, зачекай секунду!” вигукнув хлопець..

Усвідомивши, що я роблю, дівчина спробувала втекти, але чоловік запанікував і простягнув руку, щоб схопити її. Його грубі руки потягнулися до її тендітних зап'ясть, але я випадково заблокував кінчики його пальців швидкозшивачем.

“Вам ще щось потрібно від моєї дівчини?” сказав я.

“Га?” розгублено сказав чоловік..

Звісно, у нас з нею не було стосунків чи чогось такого. Це була просто брехня, щоб пережити ситуацію..

Рот чоловіка відкрився, і він на мить застиг, а потім сплеснув у долоні і низько вклонився.

“О, Боже, вибачте, я не знав...! А, так, звісно! Така гарна дівчина, як вона, не може бути самотньою.”

“Що? А, так.”

Він застав мене зненацька.

У світі фантастики такі хлопці, як він, зазвичай розлючувалися і кидалися на тебе, але, гадаю, в реальному житті все було інакше.

А може, це був тільки він.

“Подбайте про неї, містере. З найкращими побажаннями!”

Він навіть зайшов так далеко, що поблагословив нас, став у типову для таких хлопців позу і вийшов з крамниці.

Після того, як галасливий покупець пішов, знову стало тихо. Раптом я помітив, що інші покупці дивляться на мене, і швидко повернувся до каси, низько опустивши голову, намагаючись приховати рум'янець, що розлився по вухах.

“Дякую, Юто,” сказала Йоміурі. “Ти врятував ситуацію. Але той флірт... Якщо він збирався так легко здатися, то мав би відступити, коли я йому нахамила... Ти згоден, мій хлопець?”

“Припини..”

“Ми були разом лише одну хвилину - навіть не одну ніч! Бу-хууу.”

Ділова посмішка Йоміурі зникла, коли вона повернулася до каси. Вона висунула язика і диявольськи хіхікнула. Потім вона витягла з кишені бейджик з ім'ям і прикріпила його до правого боку своєї уніформи.

“Хіба ми не повинні носити бейджики під час зміни...?”

“Ми повинні бути гнучкими.”

Йоміурі торкнулася ніжним вказівним пальцем своїх губ, показуючи, що я маю тримати це в таємниці.

“Правила існують для того, щоб організація могла безперебійно функціонувати, - каже вона. \"Але буде ще гірше, якщо такий хлопець дізнається моє ім'я і буде повертатися, як скалка в дупі.”

“Так і є.”

Йоміурі, мабуть, була дуже розумною. Замість того, щоб слідувати правилам дослівно, вона розуміла їхню мету і діяла відповідно до неї. Для мене цей розум був її найпривабливішою рисою, але багато інших хлопців, здається, не погоджувалися з цим.

“Це вже втретє за цей місяць,” сказав я.

“Сьогодні сьоме, тобто раз на два дні.”

Вона розіграла виставу, що слабко опускається на підлогу за касою, щоб покупці її не бачили.

Хтось інший міг би подумати, що вона покірно скаржиться на те, як часто клієнти намагаються приставати до неї, але моя політика полягала в тому, щоб зберігати нейтралітет, тож я міг вислухати її чесні переживання без жодних дивних упереджень.

“Я б хотів, щоб вони хоча б перенесли його в інше місце, - сказав я. \"Ти щоразу дражниш мене, коли я тебе прикриваю... Хоча, мабуть, я вже звик до цього.”

“Я дуже вдячна. Ти справді надійний хлопець, Юто.”

“Оу... Перепрошую, та я не шукаю компліментів”

“Нічого страшного. Я завдаю тобі клопоту, тож прийми їх.”

Вона засміялася і поплескала мене по плечу.

Йоміурі була схожа на тендітну японську красуню, але вона втрачала пильність, коли ми залишалися на зміні наодинці. Вона навіть починала жартувати зі мною.

Спочатку мене шокувала її нестриманість і те, як вона недбало торкалася мене, але до цього було легко звикнути, коли я зрозумів, що вона така, і що вона просто була доброзичливою.

“Але ти точно популярна серед хлопців, - зауважив я. \"Напевно, це тому, що ти красива.”

“Юто... не поспішай з компліментами, а то колись опинишся в ситуації, як той клієнт.”

“Будь ласка, не лякай мене.”

“Але я не думаю, що ці хлопці залицяються до мене, бо вважають мене красивою. Вони, мабуть, просто думають, що зі мною легко переспати.”

“Легкий... перепихон...?”

Від того, як прямо вона це сказала, без жодного попередження, я задихнувся.

Йоміурі була красивою, але також витонченою і стриманою.

Ці риси зробили її вигнанцем у Шібуї, і, можливо, на деяких хлопців вони справляли хибне враження...

Я добре знав, що уявлення про чисту, наївну, недосвідчену молоду дівчину, з якою легко мати справу, було лише сумною чоловічою фантазією. Реальність, як правило, була досить жорстокою і навіть садистською. Наприклад:

“До речі, я весь день відчуваю, що від тебе пахне дівчиною,” сказала Йоміурі. “У чому справа? Ти з кимось зустрічаєшся?”

“Не будь дурною... Гм, я справді пахну дівчиною?”

“О, так. Він різкий. Цікаво, скільки треба було фліртувати, щоб змусити тебе так пахнути.”

“Я піду рано. Піду додому і прийму душ.”

“Гей, я просто пожартувала. Не залишай мене тут саму!” Йоміурі плакала, тримаючись за мене, коли я нюхав рукав своєї уніформи і робив вигляд, що виходжу за двері.

Там були лише ми з Йоміурі. Година пік минула, але впоратися з рештою зміни самотужки було б нелегко. Звісно, я жартував і не збирався повертатися додому всерйоз.

“Ти вже розповідав мені щось про те, що до тебе переїхала зведена сестра,” сказала вона.

“Ох так.”

Так, я обговорював з нею це раніше.

Коли я дізнався, що ми з Аясе одного віку, я не був впевнений, яка дистанція буде доречною, і попросив поради у Йоміурі, моєї єдиної справжньої знайомої дівчини, з якою мені було комфортно розмовляти.

Їй все це здавалося кумедним. Вона лише дражнила мене, не давала жодної корисної поради.

“Я не можу нічого сказати, оскільки все, що ти мені сказав, це те, що вона дівчина. Різні люди мають різні характери, інтереси та цінності,” сказала вона. Її аргументи звучали переконливо, і я не збирався скаржитися.

“Як вона? Симпатична?” запитала Йоміурі.

“Я не думаю, що правильно на неї так дивитися.”

“Я знаю, що ти не з тих розпусників, які будуть на сьомому небі від щастя, якщо до них переїде дівчина. Я просто прошу тебе про об'єктивне спостереження.”

“...Красива... Я думаю, що вона красива,” Я відповів чесно.

Я плутався в словах, бо відчував себе ніяково і трохи винуватим, говорячи так про особу протилежної статі, яка житиме зі мною, як частина моєї родини.

Можливо, у нас були схожі позиції щодо міжособистісних стосунків, але я не був настільки нахабним, щоб почати розповідати людям, що ми з Аясе були близькі. Ми навряд чи жили на одній планеті.

Аясе мала гарну фігуру і чудове обличчя, фарбувала волосся в гарний золотистий колір, слідкувала за модою, носила одяг і прикраси, які їй ідеально пасували. Вона також була позитивною і товариською. Очевидно, що вона не була інтровертом, як я.

Не здивуюся, якщо вона вважала компліменти від такого сором'язливого дивака, як я, не тільки неприємними, але й відверто грубими.

“Молодець, тигре!” сказала Йоміурі. “Тож будеш жити з красунею. Весна прийшла.”

“Нічого такого не буде.”

“Щось може статися..”

“Припини. Ти говориш, як брудний старий.”

“Нічого не можу з цим вдіяти. Я ходила до школи для дівчат, починаючи з молодших класів і закінчуючи коледжем.”

“Ти намагаєшся зіпсувати їхню репутацію...?”

“Але вони справді такі.”

“...Справді?”

“Вірити в це чи ні - вирішувати тобі... Ха-ха.”

Йоміурі грайливо підморгнула, наче цитувала вступний рядок з якоїсь телепередачі про міські легенди. Я подумки вирішив їй не вірити. Я хотів зберегти в своєму серці священний образ жіночих шкіл як садів знань, наповнених ліліями.

“Я здоровий молодий хлопець, тож, звісно, бувають моменти, коли я починаю щось собі уявляти. Але, чесно кажучи, я не думаю, що це час для злих думок.”

“Хмм?”

“Подумай про це. Я живу під одним дахом з дівчиною мого віку. Це величезний виклик для хлопця, який не має жодного досвіду спілкування з протилежною статтю.”

“За кого ти мене маєш”

“Ти більше схожа на хлопця.”

“Ах-ха-ха! Гей, це вже занадто! Хоча, мабуть, ти маєш рацію.”

“Ти для мене як друг-чоловік - старший хлопець, на якого я можу покластися.”

Тобто, вона навіть розповідала брудні анекдоти... Хоча, можливо, жінки в таких речах бувають ще огидніші за чоловіків.

“Ах-ха-ха-ха. Ого... Пфф. Гаразд, я зрозуміла. З того, що ти щойно сказав, я можу сказати, що твої навички спілкування з дівчатами катастрофічні.”

“...Я не буду заперечувати чи виправдовуватися.”

Я не зміг би, навіть якби хотів.

“Я справді не знаю, як мені ставитися до неї як до зведеної сестри,” я продовжив. “Навіть не знаю, яке ставлення я повинен зайняти до неї. Як я повинен ставитися до неї? У мене купа справ, про які треба турбуватися, тому у мене немає часу радіти тому, що я живу з красивою дівчиною, яка є зведеною сестрою,”

“Думаю, все буде добре, якщо ти будеш поводитися природно.”

“Але чи не розлюбить вона мене?”

“Тобі не подобається, коли я поводжуся природно?”

“...Зовсім ні.”

“Бачиш?”

“Але ти красива... Хтось красивий, що грає природно, і інтроверт, як я, що грає природно, - це дві абсолютно різні речі.”

“У тебе занижена самооцінка. Ти мені дуже подобаєшся, Юто.”

“Але ти дивна...”

“Ого! Ось це поворот на 180 градусів. Молодець, вроджений артист”

“Бачиш, це саме те, що я маю на увазі.”

Йоміурі миттєво перевтілюється в професійного критика, коли їй подобається те, що я кажу. За її словами, це спеціальний хід саме для дівчат-книголюбів. Мабуть, вона завжди шукає красиву риторику, заховану в нашому повсякденному житті.

По суті, я нічим не відрізнявся від чоловіків середнього віку, які щосекунди вигадують банальні жарти, але я вирішив тримати цю жорстоку правду під замком у своєму серці.

Поки я стояв там, сумно споглядаючи схожість між прекрасною прихильницею літератури і збоченим старим, Йоміурі щось згадала і побігла до торгового залу.

Через деякий час вона повернулася, тримаючи в руках книгу.

“Знайшла. Ось, пропоную почитати,” сказала вона.

“Хімія між чоловіками та жінками?”

“Вона розповідає про те, як подружитися з іншими, особливо з людьми протилежної статі, на основі психологічних досліджень. Я також використовую її як довідник.”

“Виглядає цікаво.”

Це була моя чесна реакція, коли я гортав сторінки. Я глянув на зміст і миттєво відчув, що мені потрібно прочитати цю книгу.

По-перше, там сказано, що ви маєте познайомитися з іншою людиною.

Тоді вам варто пізнати себе.

А для цього потрібно навчитися бачити себе об'єктивно.

В інших книжках, які я читав, говорилося про подібні речі. Ось чому я завжди намагався жити своїм життям, об'єктивно оцінюючи себе. У цьому не було нічого особливо нового..

Але один рядок у змісті привернув мою увагу:

“Ведіть щоденник, якщо хочете покращити свою здатність бачити об'єктивно!”

Ці поради були конкретними і відразу досяжними. Вже одне це зацікавило мене, і я зацікавився цією книгою.

Оскільки читання було моїм хобі, я часто натрапляв на твори, схожі на ті, що я читав раніше, і оскільки в них обговорювалися ті самі теми, я міг насолоджуватися особливостями кожного автора і різними способами, якими вони вирішували проблеми.

Мабуть, Йоміурі помітила, що зміст мене зацікавив. Вона блиснула до мене злою посмішкою, як суккуб.

“Можливо, я вже довела, наскільки ефективно ця книга впливає на тебе,” сказала вона.

“Ти використовувала її на мені?”

“Ну що, переконався? Ми з тобою чудово ладнаємо.”

“Немає нічого надійнішого за це.”

Проста дія краще, ніж сотня гіпотез.

Людина з надмірною вагою, яка спокійно продовжує докладати зусиль для втрати зайвого жиру, набагато розумніша, ніж та, яка просто використовує купу модних слів, щоб розповісти про радощі дієти.

Тож врешті-решт я вирішив купити книгу.

Закінчивши свою зміну і скинувши форму в роздягальні, я купив \"Хімія між чоловіками та жінакми\" у Йоміурі, яка працювала в пізню зміну до опівночі. Вона нарікала, що, на відміну від мене, дитини, яка може працювати лише до десятої, у неї попереду довга ніч.

Я прийняв книгу, загорнуту в свіжоскладену палітурку, і поклав її в сумку. Я вже збирався йти, коли востаннє озирнувся.

“Дзвони мені, коли хтось інший створить тобі проблеми,” сказав я. “Я приїжджатиму сюди на велосипеді.”

Якусь хвилину Йоміурі виглядала приголомшеною, а потім її обличчя розпливлося в усмішці.

“Хлопець, на якого я можу покластися. Гаразд, я подзвоню тобі, а потім в поліцію, якщо це станеться.”

“Краще б ти спочатку дзвонила в поліцію.”

Якби вона викликала поліцію, то я був би їй не потрібен.

Було вже за десяту вечора, коли я дійшов до велопарковки біля нашої квартири.

Дорога додому зайняла більше часу, ніж зазвичай, бо я шукав застосунок для ведення щоденника, який мені порадила Йоміурі. Я завантажив його, поки штовхав велосипед дорогою.

Припаркувавши свій улюблений велосипед на порожньому місці, я раптом відчув провину, коли піднявся ліфтом на третій поверх.

Я повертався додому у своєму звичному темпі, але раптом зрозумів, що не сказав Акіко та Аясе, коли закінчу свою зміну.

Якби мені пощастило, тато сказав би їм, але це було не в його характері - помічати такі тонкі речі.

Подумавши, що, можливо, всі вже сплять, я тихенько відчинив двері і навшпиньки зайшов до вітальні. Тоді я побачив, що за матовими скляними дверима горить світло. Хтось все ще не спав.

Я трохи випрямив спину і ступив до вітальні.

Вона була там: Аясе, самотньо сиділа на дивані.

Вона потягувала з чашки... Це був гарячий шоколад? Солодкий аромат долетів до мене, коли вона піднесла чашку до рота зі смартфоном в одній руці, її обличчя було позбавлене виразу. Вона писала повідомлення подрузі? Хлопцеві? І те, і інше здавалося можливим для такої вродливої, модної, товариської дівчини, як вона.

“Я вдома” сказав я.

“Га? Ох, привіт.”

Вона підняла голову і впівголоса відповіла.

Вона виглядала більше розгубленою, ніж такою, що намагалася відмахнутися від мене, і дивилася в мій бік так, ніби якийсь іноземець запитав у неї дорогу мовою, якої вона не розуміла.

“…Аясе?”

“Вибач. Рідко хто вітається зі мною, коли приходить додому, тож я не знала, що сказати.”

“А... так, тому що у вас з мамою були різні графіки.”

Якщо подумати, то я пригадав, як Аясе казала, що вони з мамою сплять в різний час.

Тоді я не надто замислювався над цим, вважаючи, що це нормально для деяких сімей, але її розгубленість через таке просте привітання зачепила мене за живе.

“Ха-ха. Ти виглядаєш таким серйозним,” сказала Аясе, криво посміхаючись.

Мабуть, вона бачила мене наскрізь.

“Все гаразд,” продовжила вона. “Не можна сказати, що зі мною погано поводилися чи щось таке. Мама спала і робила щось по дому, поки я ходила до школи, а коли я приходила додому, вона вже була на роботі... Такий у нас був розпорядок дня.”

“Ви виглядаєте такими близькими.”

“Ми мама і донька. Сьогодні ми вперше за довгий час ходили разом на шопінг, і це було дуже весело.”

Вона говорила все це без емоцій, і її обличчя залишалося невиразним.

Слухаючи її розповіді про сім'ю, я починав розуміти, чому вона виглядала такою спокійною і зрілою. Напевно, у неї не було жодного натяку на самотність, бо вона просто звикла бути сама.

Вона виросла в неповній сім'ї, але вже навчалася в старших класах. Я був таким же. Ми були вже далеко за межею того віку, коли можна було б роздумувати про те, що ми сумуємо за батьками.

Але, незважаючи на це, хоча я все ще не знав, пише вона подрузі чи хлопцю, я перервав її, коли вона щось робила в телефоні. Я почав відчувати себе винним і вирішив поспішити до своєї кімнати.

“Я збираюся прийняти ванну і лягти спати.”

“Давай, іди. Я прийму ванну, коли ти закінчиш. Я люблю приймати ванну і лягати спати останнім.”

“Ох, добре.”

Я слухняно зробив те, що мені було сказано, і приготувався зануритися у ванну, весь час обдумуючи те, що вона щойно сказала.

Їй подобалося останньою купатися і останньою лягати спати.

Це був наш перший день спільного життя, і я не міг її звинувачувати. Я був її ровесником, а вона тільки-но познайомилася зі мною. Вона, мабуть, не хотіла, щоб я відмокав у ванні після того, як вона сходила, або щоб я побачив її сплячою і беззахисною.

Можливо, я не давав би їй спати.

У такому випадку... я намагався б закінчити якомога швидше.

Вирішивши це, я закінчив купання за десять хвилин - набагато швидше, ніж півгодини, які я зазвичай проводив у ванній кімнаті. Наступні двадцять хвилин пішли на злив води і миття ванни, після чого я наповнив її для неї.

Я ще не знав, як краще поводитися з Аясе, але хотів думати головою і бути якомога тактовнішим.

І щоб ви знали...

Хоча я вперше ночував під одним дахом з дівчиною мого віку, я не пережив жодних хвилюючих, спокусливих сцен, які ви часто бачили в романтичних комедіях для хлопців. Життя зі зведеною сестрою в реальному житті не схоже на те, що ви читаєте в тих двовимірних коміксах, як я вже казав на початку.

Однак справжньою причиною того, що я зміг заснути, зовсім не думаючи про Аясе, було те, що вона ніколи не втрачала пильності, як можна було б очікувати від когось вдома. Принаймні до того моменту, як я втратив свідомість.

Наступного ранку, коли я прокинувся, вона сиділа у вітальні, абсолютно врівноважена, не даючи мені жодного шансу розхвилюватися, але...

“Доброго ранку,” сказала вона. “Ти добре спав?”

“Так.”

“Мені сподобалося вчорашнє купання. Дякую за турботу.”

... Завдяки нашому спілкуванню я побачив її людське тепло - не те, що в звичайній Аясе, яка завжди була холодною, як огірок. Наші стосунки не були схожі на ті фантазії з коміксів, але я вважав, що вони все одно були досить милими.

","writing":{"title":"Життя зі зведеною сестрою","originalTitle":"Days with My Stepsister","__typename":"Writing"},"__typename":"Episode"}}