{"episodeBySlug":{"id":151,"subId":7,"seqTitle":"8","title":"Хто зображений на цій картині","slug":"4-8-khto-zobrazhenyi-na-tsii-kartyni","text":"

Розділ 8: Хто зображений на цій картині

У вихідні того ж тижня Юань Юань виїхала з будинку Чен Бая. Будинок належав другу Чен Шен Хуа і знаходився в центрі міста. Юань Юань не хотіла турбувати старших, тому не стала перечити нагадуванням дядька про те, що треба дбати про себе. Проте вона наполягала на тому, щоб платити за квартиру самостійно, заощадивши трохи грошей, підробляючи протягом чотирьох років навчання в університеті. Чен Шен Хуа пішов їй назустріч.

Будинок був невеликим, виходив вікнами на південь, мав одну спальню, одну вітальню, одну ванну кімнату та кухню. Внутрішнє оздоблення і конфігурація будинку були простими, все було охайним і чистим. У день переїзду Чен Шен Хуа не було в місті. Юань Юань за допомогою матері прибралася, щоб допомогти їй влаштуватися. Мати пішла після обіду, а Юань Юань пішла на квітковий і пташиний ринок, щоб купити два невеликих горщики з кульовими кактусами. Вона поставила їх на підвіконня маленької кімнати. У цей момент вона подивилася на небо за вікном і раптом відчула надзвичайне задоволення, ніби нове життя вирушало у плавання.

Тільки-но вона зібралася добре відпочити, як їй подзвонив Чен Бай. Як тільки вона взяла слухавку, він сказав: — Ти дещо забула у мене вдома.

Юань Юань скривила брови. Вона ретельно перевірила кімнату перед від'їздом, нічого не повинно було бути забуто. Навіть якщо щось і було, то це не було цінним предметом. Це було тому, що її ноутбук був поруч з нею, а мобільний телефон був у її руці — так, вона була бідна, але ці дві речі були найціннішими.

— Тоді я потурбуюся, щоб ти цю річ викинув.

Людина на протилежному кінці помовчала дві секунди: — Це твої труси.

Юань Юань одразу ж зробила обличчя \"囧\" і швидко сказала: — Не рухайся, я зараз повернуся і заберу їх!

\"Чому я забула свою білизну? Дійсно недбало, як я могла зробити таку низькорівневу помилку?\" — Юань Юань неодноразово критикувала себе, поки йшла.

Хоча було ще не дуже пізно й автобуси ще ходили, Юань Юань поспішала, тому взяла таксі прямо туди. Коли вона прибула до будинку Ченів, Юань Юань подумала, натискаючи код на дверях: — Сьогодні дядька Шен Хуа тут немає, а тітка Чжу вже пішла додому. Іншими словами, вдома був лише Чен Бай. Перш ніж відчинити двері, щоб увійти, Юань Юань двічі вдарилася головою об двері.

— Тьху, залишати їх було недобре, залишати після себе таке...

На першому поверсі нікого не було видно. Юань Юань довелося бігти нагору. Спочатку вона обійшла свою кімнату, там теж нічого не було. Вона вийшла на балкон, щоб поглянути, і підтвердила, що на вішалках для одягу теж нічого немає. Зрештою, їй нічого не залишалося, як потовстити обличчя і постукати у двері Чен Бая.

Двері швидко відчинилися, і Чен Бай був одягнений у біле повсякденне вбрання. Він мав гарний і свіжий вигляд.

— Де моя білизна?

Чен Бай нахилив своє тіло набік, і Юань Юань побачила її білизну. Рожева, консервативна, маленька пара білизни... тихо лежала на краю ліжка Чен Бая.

Юань Юань збентежено увійшла, схопила його і приготувалася відразу ж піти, але як тільки вона взяла його в руки, виявила, що щось не так: — Це... чотири роки тому... воно ж зникло… — Вона підозріло подивилася на Чен Бая. — Ти, ти сховав їх? Чен Бай, ти збоченець?..

Чен Бай підійшов до неї й прошепотів: — Скажи це ще раз.

Юань Юань відразу ж схилила голову.

— Оскільки твоя кімната не буде використовуватися в майбутньому, я хотів прибрати її та зробити кабінет. Твоя білизна лежала за тим маленьким диваном.

Юань Юань було безперервно соромно. Вона заховала білизну в сумку і хотіла піти, але Чен Бай схопив її за руку. Однак він відпустив її лише через секунду. Юань Юань була спантеличена ним, і трохи запанікувала. Побачивши її такою, Чен Бай раптом відчув невеликий смуток у своєму серці. У цей момент на вулиці спалахнула блискавка, і Юань Юань злякалася. Як тільки вона обернулася, її штовхнув Чен Бай, в результаті чого вона впала в сидячому положенні на ліжко. Перш ніж Юань Бань змогла відреагувати, Чен Бай простягнув руку і вимкнув світло. Кімната в одну мить занурилася в темряву, і відразу ж Юань Юань відчула, що він силоміць її утримує. Коли вдарив наступний грім, силует двох притиснутих один до одного в кімнаті спроєктувався на стіну.

— Чен Бає, увімкни світло. — Голос Юань Юань вже тремтів. Вона не боялася грому. Вона боялася бути з Чен Баєм, і в такому дивному положенні. Здавалося, в її диханні відчувався слабкий холод, щось, що здавалося їй знайомим в далекому спогаді, але зараз вона не усвідомлювала цього. Вона внутрішньо боролася, але це було марно, вона відчувала тепло його дихання на своїй шиї. Руки Юань Юань спітніли, і вона хотіла розірвати руки на своїй талії, але була безсила, як дитина, що намагається розірвати зап'ястя дорослого.

— Ти ж казала, що я збоченець?..

На щастя, після того, як він закінчив говорити, він відвів свої сили. І ввімкнув світло, Юань Юань не наважилася подивитися на нього. Вона встала і вибігла з кімнати.

Після того, як вона вибігла з району і викликала таксі, почався сильний дощ, який сильно зіпсував і без того спекотну погоду. Юань Бань трохи відкрила вікно машини, і вітер подув, але вона все ще відчувала, що її дихання не було рівним.

Чен Бай довго стояв біля вікна, згадуючи її розгнівану постать, яка щойно пішла, і шрам на потилиці завдовжки з палець — це була травма, яку вона отримала за нього тоді.

Напередодні був грім і блискавка, пройшов сильний дощ. Наступного ранку вийшло сонце, і небо знову стало чистим. У задушливо спекотний літній день Юань Юань і Ван Юе, які мали схожі смаки в їжі, зайшли до ресторану біля офісу. Оскільки Юань Юань не снідала, вона була настільки голодна, що її груди були притиснуті до спини. Як тільки вона сіла, то покликала офіціанта: — Будь ласка, дайте мені спочатку миску білого рису, дякую.

Ван Юе подивилася на неї з цікавістю і сказала: — Хто приходить сюди тільки для того, щоб їсти рис?

— Я просто така голодна, їжа надто повільна, спочатку я з'їм миску рису, щоб заспокоїти свій шлунок. — Коли Юань Юань говорила це, вона побачила неподалік знайому постать. Вона негайно схопила зі столу круглу тарілку, щоб прикрити обличчя. Ван Юе гортала меню, але побачивши краєм ока незрозумілу поведінку Юань Юань, підняла голову і запитала: — Що сталося?

— Нічого, сестро Ван, не дивіться на мене... але, будь ласка, допоможіть мені побачити... за п'ять метрів праворуч від вас, серед людей за столом біля вікна, чоловік у чорній сорочці поводиться ненормально? Вона забула, що лікарня при університеті знаходиться поруч з їхнім журнальним центром. Не дивно, що вони зустрілися, і їм залишалося лише визнати, що їм не пощастило.

Ван Юе почула її слова і подивилася на стіл біля вікна. За столом сиділи троє чоловіків і одна жінка. Здавалося, вони закінчили їсти й розмовляли. Чоловік у чорному сидів обличчям до них. Притулившись спиною до стільця, він тримав в обох руках мобільний телефон, ніби ліниво писав смс.

— Нічого незвичайного. — Ван Юе озирнулася на Юань Юань. — Це твій друг?

— Ні. — рішуче наклала вето Юань Юань. Вона не помилилася, вони з Чен Баєм не були друзями. Коли вона збиралася запитати Ван Юе, чи можна їм змінити місце, щоб поїсти, у неї в кишені задзвонив телефон. Юань Юань вийняла його, щоб подивитися. Це було текстове повідомлення, і номер відправника не міг бути більш знайомим.

“Тебе так лякає мій вигляд?”

Юань Юань поставила тарілку і твердо сказала: — Сестро Ван, кисло-солодка свинина тут дуже смачна, замовмо її!

Вона неодноразово повторювала собі, що більше не живе в його будинку, не зобов'язана йому зустрічатися, не повинна його більше боятися. Небо було високо, а імператор далеко, що він міг їй зробити? Гаразд, він був не так вже й далеко. Ах, коли б вона була далеко від нього?

Чен Бай спостерігав, як Чен Юань Юань виходила з ресторану за жінкою її віку. Побачивши, як вона по дорозі дивиться на небо, він не зміг втриматися від посмішки. Їй пощастило, що вона може так йти та не розбитися на смерть.

— Докторе Чене, на що ви дивитеся? — запитав хтось з усмішкою.

Чен Бай повернув голову назад. Всі присутні лікарі були його випускниками, які вступили на стажування в університетську лікарню одночасно з ним. — Ван Ян, у який день директор вашого офтальмологічного відділення Тан робить обхід в амбулаторії?

Ван Ян сказав: — У понеділок вранці й в п'ятницю вдень, чому ви запитуєте?

— Нічого, просто є люди, яким це потрібно. Я допомагаю їм.

— Хто?

Але Чен Бай не мав наміру говорити більше.

Єдина присутня дівчина подивилася на Чен Бая з ледь помітною вдячністю в очах. Чен Бай був надійною людиною, серйозно ставився до навчання і роботи. Вона завжди пам'ятала, що деякі студенти-чоловіки скаржилися на труднощі вивчення медицини. Вони навчалися на бакалавраті та магістратурі протягом семи років. У той час Чен Бай сказав: — Наш майбутній рівень безпосередньо пов'язаний з людським життям, тому наполеглива праця є й обов'язком, і мораллю. — Крім того, Чен Бай був гарним чоловіком, і його родинне походження також було хорошим. Багато учениць по секрету називали його \"Ґунці Сяо Бай\", або благородний син Сяо Бай. Але ніхто не знав, чи був є-цзи Чен Бая занадто низьким або занадто високим. Він ніколи не був закоханий. Хоча багато молодих дівчат справляли на нього сприятливе враження, його серце ніколи не було зворушене. Востаннє студент-чоловік, знизавши плечима, сказав Чен Баю, що він вже не такий молодий, тож як так сталося, що він досі не знайшов собі дівчину? Чен Бай просто відповів, що він дуже зайнятий, у нього немає вільного часу. Для студента-медика ця відмовка була розумною і справедливою.

Юань Юань похмуро повернулася до кабінету, подумавши, що після обіду піде до професора Фу, щоб обговорити конкретні питання щодо спеціальної колонки. Стоячи обличчям до вікна, вона глибоко вдихнула, намагаючись повернутися — напівприсіла, обидві руки стиснула в кулаки, зігнувши лікті до вух у формі двох піків, і витягнулася в стійку коня.

Ван Юе побачила це, коли проходила повз, і стримала усмішку, коли сказала: — У нашому офісі ти тепер можеш сказати, що ти найдурніша. Воістину, ніхто не наважується сперечатися з тобою з цього приводу! — Коло колег, що стояли поруч, енергійно закивали.

Юань Юань була незворушна і продовжувала \"тренуватися\". З юних років і дотепер, коли Чен Бай вводив її в похмурий настрій, вона вирішувала всі труднощі та залишала всі турботи позаду таким чином.

\"Ще не так холодно, як можна зараз отримати тіло Кінг-Конга. \"

У другій половині дня Юань Юань пішла шукати професора Фу. Минуло вже кілька днів з того часу, як вона бачила його востаннє. Спочатку вона хотіла почекати, поки пан Фу одужає, перш ніж піти до нього, але пізніше їй подзвонив батько Бей Чена і сказав, що його виписали з лікарні та він поїхав додому, щоб подбати про своє здоров'я. Тему колонки можна було б обговорити й доопрацювати з ним у нього вдома в будь-який час.

Вона знову пішла до будинку професора Фу в Фусінь Сін'юань. Юань Юань постукала у двері, і їй відчинила Шень Юй. Увійшовши до будинку, вона побачила, що у вітальні перебувають двоє незнайомих їй людей, які щось обговорюють з професором Фу. Коли Фу Цзя Шен побачив її, він захоплено привітав її, запросивши підійти та сісти.

\"Вони всі мають бути студентами професора Фу\". — подумала Юань Юань і привіталася з ними по черзі.

— Тоді спочатку дійдіть сюди. Ви, хлопці, поверніться і змініть його. Коли закінчите, надішліть мені електронного листа. Фу Цзя Шен зробив остаточні зауваження своєї керівної роботи, потім повернув голову до Юань Юань і сказав: — Посидь трохи, випий води.

Юань Юань усміхнулася і сказала: — Нічого, це не терміново. У вас є інші пріоритети.

В цей час Шень Юй сіла поруч з Юань Юань, таємно підморгнув їй і прошепотівши: — Це знову професор Фу та пані Фу тет-а-тет.

Пані Фу? Юань Юань була спантеличена. Вона підняла очі й побачила, як Фу Цзя Шен взяв зі стійки три ароматичні палички, вклонився стіні, а потім вставив їх у запальничку для ароматичних пахощів.

— Це похоронний портрет пані Фу. — тихо сказала Шень Юй. — Бувають моменти, коли я по-справжньому заздрю пані Фу...

Юань Юань злегка висунула голову. Минулого разу, коли вона приходила сюди, вона не помітила, що на стіні висить чорно-біла фотографія. Жінка на фото була дуже молода, років тридцяти, з добрими бровами, приємними очима і лагідною усмішкою.

— Історія професора Фу та пані Фу — це справді історія, яка набула широкого розголосу в нашій школі. Коли пані Фу була жива, вона була співачкою Пекінської опери. Для того, щоб переслідувати свою дружину, професор Фу навчився грати на ґуцині. Після смерті пані Фу, яким би зайнятим не був професор Фу, він знайде час, щоб піти на могилу дружини й зіграти для неї. — Студентка збоку також підійшла і попліткувала з Юань Юань: — У ці дні ноги професора Фу доставляють незручності, тому він грає вдома.

Почувши це, Юань Юань не могла не розчулитися. Вона побачила, як Фу Цзя Шен зняв зі стіни цзінху, спокійно сів на краєчок стільця, щоб почати налаштування. В одну мить з кінчиків його пальців вислизнув хрипкий і солодкий звук.

Слухаючи, Юань Юань ніби повернулася в дитинство. Тоді її батько ще був там, і батьки орендували двоповерхову будівлю, щоб відкрити невеличкий готель у старовинному місті. Одного разу в цьому маленькому готелі зупинилася трупа Пекінської опери з сусіднього повіту. Оскільки вони виступали в сільській місцевості, трупа прожила в готелі її сім'ї цілий місяць. Трупа Пекінської опери була невеликою, лише з однією співачкою цинь, яка була старшою сестрою у віці двадцяти років.

Юань Юань згадувала, що цинь, на якій вона грала, була дуже приємною для слуху, з ароматом старих платівок. Тому, коли у неї був вільний час, вона приходила до сестри-ґуциністки й слухала її розповіді про Пекінську оперу, а також історії, пов'язані з ґуцинь. Її мати якось сказала, що вона думала, що її дочка збирається піти та слідувати за трупою Пекінської опери. Насправді Юань Юань дійсно таємно запитувала батька, чи може вона навчитися цинь у сестри цинь...

— Чому ти так серйозно слухаєш? — Шень Юй поплескала Юань Юань, в одну мить витягнувши її зі спогадів.

— Тому, що це гарно! — захоплено вигукнула Юань Юань від щирого серця.

— Думаєш, це добре звучить? Ти це серйозно? Я вважаю, що звук ґуциню занадто пронизливий, галасливий і викликає у людей головний біль.

Інший учень, що стояв збоку, почув це і тихо сказав: — Дивись, щоб учитель тебе не побив.

— Старший брате, перестань лякати мене вчителем. Все одно ми з ним не друзі. З самого початку у цього вчителя не було іншого вибору, окрім як прийняти нас. — Шень Юй не сприйняла це серйозно.

В цей час звук затих і зупинився. Фу Цзя Шен подивився на стіну, де усміхалася його дружина, і теж усміхнувся.

— Чудово! — Юань Юань не втрималася і двічі плеснула в долоні.

Фу Цзя Шен підняв ґуцинь і, дивлячись на Юань Юань, сумно зітхнула: — За стільки років ніхто не казав мені “Чудово”.

Завдяки їх попередньому спілкуванню, Юань Юань також приблизно розуміла характер Фу Цзя Шена. Тому вона не мала наміру втішати його, натомість дражнила: — Але ж ви демонструєте свою глибоку любов до дружини в \"За туалетним столиком\" перед усіма нами, це для того, щоб ми померли від ревнощів, а...

— Дівчинко, ти знаєш, що таке \"За туалетним столиком? — Коли Фу Цзя Шен почув її слова, в його очах з'явилося світло.

Юань Юань зніяковіло кивнула головою.

— Професоре Фу, нарешті ви зустріли справжнього друга! — з усмішкою сказала Шень Юй.

— Це не так. Як і ви всі, всі вчаться грати на західній музиці, на фортепіано, на скрипці. Ми втрачаємо все, що було у наших предків. — Фу Цзя Шен свідомо зітхнув. — Але це краще, ніж мій син, він навіть не може пройти всю пентатонічну гаму.

— Ха-ха, професоре Фу, ви в черговий раз підставили нашого старшого брата. Під вашою пропагандою, напевно, навіть кіт у нашій старовинній книгарні знає, що п'ять тонів неповні, чи не так?

Тільки-но це було сказано, як випадково відчинилися двері й зайшов Фу Бей Чен. В результаті, коли всі присутні в кімнаті побачили його, вони одностайно розсміялися. Шень Юй схопилася за живіт і впала в обійми Юань Юань. Юань Юань також стиснула губи та усміхнулася. Двоє студентів-чоловіків швидко придушили свої посмішки з почервонілими обличчями.

Фу Бей Чен подивився на Фу Цзя Шена, який вже зрозумів, що відбувається, і тихо сказав: — Не поспішайте сміятися, я вам не заважатиму. — Перед тим, як піти до своєї кімнати, він подивився особливо на Чен Юань Юань.

Шень Юй спостерігала за його спиною, потім подивилася на дівчину, що сиділа поруч. В її серці були невимовні емоції.

Двері до його кімнати перегороджували шум у вітальні. Залишившись наодинці, Фу Бей Чен сів за письмовий стіл і дістав з шухляди праворуч портфель. Відкривши його, всередині виявився стос ескізів. На ескізах спереду була зображена дівчина в старовинному одязі, а ззаду — її фігура.

Після того, як Шень Юй та двоє її старших товаришів пішли, Фу Цзя Шен і Юань Юань ще понад пів години розмовляли, визначаючись з темою десятого випуску рубрики. Після цього колеги-ентузіасти говорили про Пекінську оперу.

— Чи вмієш ти грати на ґуцині?

— Ні. Не вмію. — Юань Юань усміхнулася і похитала головою. — Час, коли вони зупинилися в готелі, був занадто коротким, у мене не було достатньо часу, щоб вивчити основи. — Юань Юань щойно розмовляла з професором Фу про те, як вона прив'язалася до Пекінської опери.

Юань Юань думала про те, як попрощатися з професором Фу, адже його щойно виписали з лікарні й не варто було довго розмовляти. Раптом Фу Бей Чен вийшов зі своєї кімнати та перервав їхню розмову: — Тату, ти не хочеш знову приймати студентів?

Юань Юань повернула голову, щоб подивитися, і побачила, що Фу Бей Чен переодягнувся і, схоже, збирається вийти.

— У тебе заручини? — запитав Фу Цзя Шен у сина.

— Сьогодні ввечері буде чаювання. — Фу Бей Чен закінчив говорити й вийшов до передпокою.

— Вночі? — Фу Цзя Шен глянув на годинник. — Тоді ти йдеш так рано?

Фу Бей Чен взяв ключі від машини з верхньої частини взуттєвої шафи, потім подивився на Юань Юань. Професор Фу подивився на свого сина, потім подивився на маленьку дівчинку поруч з ним, яка встала. Він чітко зрозумів і усміхнувся, сказавши Юань Юань: — Добре, тоді приходь і сиди зі мною частіше. Я нарешті знайшов душевного друга.

Юань Юань неодноразово пообіцяла.

Після того, як Фу Бей Чен дочекався, коли Юань Юань підійде до нього, він сказав батькові: — Сьогодні я залишаюся у себе вдома. Відпочивай більше. — Фу Бей Чен боявся повернутися пізно і потривожити батька.

Професор Фу усміхнувся і кивнув. Коли їхні спини затулили двері, що зачинялися, він пробурмотів собі під ніс: — Бей Чен не схожий на себе, — здається, Бей Чен трохи по-іншому ставиться до цієї маленької дівчинки. — Професора Фу запитували про одруження його сина незліченну кількість разів, але йому не вистачало духу переконувати сина — кожного разу, коли він згадував випадок, що стався, коли його син був студентом, і ту студентку, на ім'я Чжао Цзюе, професор Фу зітхав з полегшенням. Після цього випадку Бей Чен став більш інтровертним.

Чен Юань Юань пішла за Фу Бей Ченом вниз. Оскільки це був старий будинок, в коридорі було трохи темно навіть при увімкненому світлі.

— Дякую, Фу Бей Чене. — сказала Юань Юань, схиливши голову набік. Через необережність вона випадково наступила на порожнє місце. На щастя, Фу Бей Чен був поруч з нею і зловив її: — Будь обережною.

У цих умовах Юань Юань також рефлекторно схопила його за руку.

Фу Бей Чен відчув лише крижаний дотик до своїх рук, і холод пронизав його шкіру. Коли його кров дійшла до серця, тепло несподівано повернулося.

Після того, як вона твердо стояла, Юань Юань зніяковіло відпустила її.

Фу Бей Чен також відвів руки й сказав: — Ти подякувала мені, тому що очікувала, що я тебе врятую?

Юань Юань усміхнулася і сказала: — Завдяки тобі моя робота дуже легка, і ти завжди мене підвозиш, і ти не дав мені спіткнутися і впасти тільки що. За прихильність краплі води треба віддячити фонтаном води. Так сталося, що я переїхала на нове місце проживання, і я хотіла б висловити свою вдячність, запросивши тебе на новосілля. Не знаю, чи бажає пан Фу Бей Чен бути присутнім?

Куточок рота Фу Бей Чена піднявся в усмішці, і він не заперечував проти її скрупульозного планування і ретельного обліку. — Куди ти переїхала?

Юань Юань слухняно відповіла: — Хунфен.

— Тоді коли ти плануєш мене запросити?

Юань Юань трохи подумала, а потім сказала: — А як щодо завтра? Завтра ввечері, той старий ресторан смаженої качки Ґуїджі біля задніх воріт університету, як щодо цього?

— Гаразд.

Спустившись вниз, Фу Бей Чен дістав з кишені штанів плоску дерев'яну коробку: — Минулого разу я сказав, що дам тобі це.

Юань Юань вагалася, перш ніж прийняти її. Дерев'яна коробка була невелика. Вона була навіть трохи старою, з вигравіруваною на кришці зимовою солодкою квіткою. — Чи можу я відкрити її прямо зараз?

— Звісно.

У цей момент вони вдвох стояли під старим камфорним деревом, а призахідне сонце осявало їх шаром теплого помаранчевого світла, яке тихо розтікалося над ними.

Всередині коробки знаходився шматок порцеляни неправильної форми. На поверхні не було ніяких особливих візерунків, але глазур, здавалося, включала незліченну кількість кольорів: фіолетовий колір троянди, червоний колір бегонії, зелений колір зелені... блискуче світло і яскраві кольори. Коли вона придивилася уважніше, то побачила, що на поверхні порцеляни ще залишилися крижані тріщини. Це було просто прекрасно, і нічого прекраснішого не можна було собі уявити.

— Що це таке? Це так гарно! — Юань Юань не втрималася від захоплення.

— Це розбитий фрагмент порцеляни з офіційної гончарної печі династії Сун.

— Це та піч, де брат Ру Ґуань виготовив посуд цзюнь? Я бачила її в інформації минулого разу.

— Так.

— Тоді ця порцеляна має бути дуже дорогою?..

— Ні. Це просто розбита порцеляна.

Юань Юань злегка погладила порцеляну, від неї пройняло крижаним холодом, який просочився до кісток.

— Як це красиво!

— Будь обережною з руками. Це необроблена поверхня, тому краї відносно гострі. Якщо ти хочеш зробити з нього кулон або невелику прикрасу, ти можеш знайти когось, хто відполірує краї.

Юань Юань обережно поклала порцеляновий уламок назад в коробку і подивилася на Фу Бей Чена: — Я буду ставитися до нього добре.

Фу Бей Чен злегка усміхнувся: — Гаразд.

Вдома Юань Юань прийняла душ, потім дістала шматочок порцеляни цзюнь, який подарував їй Фу Бей Чен, і знову подивилася на нього. Їй здалося, що кольори змінилися десять тисяч разів. — Небо повне диму і зірок, а призахідне сонце раптом перетворюється на серпанок. — Вона не могла не згадати ці рядки. Це з вірша, який ще древні високо цінували за те, що він описував, яким прекрасним був колір глазурі посуду \"Цзюнь Цзюнь\". Просто вона подумала, що яким би гарним він не був, він розбитий, і хто знає, яким він був спочатку, але яким би прекрасним витвором мистецтва він міг би стати.

Наступного дня, перед тим, як Юань Юань пішла з роботи, їй зателефонував Фу Бей Чен і сказав, що хоче приїхати й забрати її.

— Зараз піковий час, коли я добираюся з роботи. На дорогах такі затори, що треба їхати в об'їзд, щоб мене забрати. Я можу поїхати на метро, це всього дві зупинки. Можливо, я приїду раніше тебе, тому що в метро немає заторів.

Фу Бей Чен усміхнувся з іншого боку телефону: “Гаразд, тоді зверни увагу на свою безпеку”.

Ґуїджі Ляо Ябао був частиною серії ресторанів, орієнтованих на студентів, розташованих біля чорного ходу університету. Він вважався рестораном відносно високого класу. Як правило, студенти університету обирали його для харчування лише на банкетах з нагоди вдячності викладачам або на випускних вечорах. У звичайний час туди ходило відносно небагато студентів, переважно офісні працівники.

Зрештою, Юань Юань прибула першою, але незабаром після неї прибув Фу Бей Чен. Юань Юань вже знайшла собі місце. Як тільки вона побачила Фу Бей Чена в костюмі західного стилю і шкіряних туфлях, вона помахала йому рукою. Коли він сів, вона взяла меню обома руками та віддала його Фу Бей Чену, сказавши: — Сьогодні я запросила тебе, тому замовляй все, що хочеш.

Фу Бей Чен взяв меню й усміхнувся, запитуючи: — Я дійсно можу замовити стільки, скільки захочу?

Юань Юань навмисне насупила брови та благала його: — Фу Бей Чене, ти ж не хочеш стільки наїсти, щоб зробити мене бідною? Я справді така бідна, така бідна... Сьогоднішнє частування, звичайно, я зціплю зуби й тупну ногою, і занурюся в зарплату наступного місяця!

Спостерігаючи за її виступом та слухаючи її промову, усмішка Фу Бей Чена була глибокою, як ніч.

Коли Юань Юань спостерігала за Фу Бей Ченом, вона раптом стала трохи сором'язливою.

Наступної миті обидва відчули на собі пильний погляд.

Переклад з англійської та редактура: Buruliy

Подякувати:4441 1111 3516 9708

https://t.me/KATARNOVEL

","writing":{"title":"Завжди з тобою","originalTitle":"Always by your side","description":"Світ, як пейзаж, що обертається в послідовності кадрів. Але він знаходиться за межами цього кадру, ніколи не знаючи, де він знаходиться, котра година. Він лише знає, що є хтось, з ким він повинен зустрітися в цьому житті.\n\nВ очах усіх інших Фу Бей Чень — людина, яка справді заслуговує бути \"скромним дворянином, ніжним, як нефрит\". Чи то сімейне походження, чи то особистий характер — все в ньому бездоганне. Лише сам Фу Бей Чень знає, що його душа не є цілісною.\n\nРозбитий і тривалий сон дає йому зрозуміти, що цей сон — спогад з його попереднього життя. І в цьому сні — вона, яка викарбувана в його кістках і серці.\n\nТут з'являється Чен Юань Юань, лише один її погляд, і серце чоловіка пришвидшує свій ритм.","image":"https://ua-ranobe.s3.eu-central-1.amazonaws.com/prod/6603-256x400_d9oc","__typename":"Writing"},"__typename":"Episode"}}