{"episodeBySubId":{"id":147,"subId":3,"seqTitle":"4","title":"Возз'єднані та все ще перше знайомство","slug":"4-4-vozz-iednani-ta-vse-shche-pershe-znaiomstvo","text":"

Розділ 4: Возз'єднані та все ще перше знайомство

Ґао Лін і пан Фу домовилися зустрітися вранці в селі Ґао Ліна, але оскільки бос Ґао хотів побачити місцевого власника печі, він запитав думку Юань Юань, і вони приїхали в село раніше призначеного часу. Юань Юань вважала, що вона заважатиме, якщо люди обговорюватимуть бізнес, тому вона сказала йому, що спочатку пройдеться навколо.

Розійшовшись з Ґао Ліном, Юань Юань піднялася від павільйону Шуйкоу вгору по старовинній дорозі. По обидва боки від неї росли старовинні дерева, що тягнулися високо до неба, гілки та листя яких були густими й сконцентрованими, затуляючи більшу частину сонячного світла, так що в цю спекотну погоду вона могла відчувати слабку прохолоду.

Незабаром Юань Юань виявила, що попереду стоїть цікавий павільйон, а також великий кам'яний пам'ятник.

Вона швидко підбігла, піднявши очі, щоб прочитати назву павільйону — Цзе Фу Тін, Павільйон очікування. Виявилося, що саме тут дружини стародавніх пічників чекали на своїх чоловіків, які поверталися з видобутку порцелянової глини.

Юань Юань поринула в роздуми, коли хтось раптом вийшов з-за каменю, так налякавши її, що вона підскочила. Справа не в тому, що людина, яка раптово з'явилася, була непривабливою. Навпаки, він був дуже гарний — високий на зріст, одягнений у звичайний, світло-сірий літній одяг без жодних зайвих прикрас. Стоячи на самоті, він вимовляв якісь слова: — Безлюдний і урочистий, прямий і прямий. Його промова була дещо загадковою. Здавалося, він був старший за неї не більше, ніж на кілька років, але його рівна і граціозна хода, здавалося, мала осад часу, який не давав людям змоги вгадати.

Юань Юань не могла не дивитися на нього деякий час тупо, і незрозумілим чином народилося відчуття дежавю. Вона ледь не вигукнула: — Ми раніше не зустрічалися? — але, на щастя, змогла втриматися. Це прозвучало як особливо незграбна репліка для знайомства.

— Вибач, сестричко, я тебе налякав? — запитав чоловік. Його голос був низьким і м'яким, з відтінком хрипоти, коли вона уважно прислухалася. Говорячи, він дивився на Юань Юань, і куточки його рота, здавалося, підійнялися. Його погляд був схожий на витріщання, але він був чудовим і не був неповажним.

\"Сестричко?..\" Чен Юань Юань схилила голову, щоб подивитися на себе: Біла сорочка, джинсовий комбінезон, дві косиці, бо на ній був літній капелюх, і рюкзак... Ех, вона справді виглядала як підліток.

В цей час Ґао Лін подзвонив їй на телефон, і Юань Юань швидко підняла слухавку. Пан Ґао сказав, що він вже закінчив справи, якими був зайнятий, тому зараз приїде до неї. Під час розмови з Ґао Ліном Юань Юань виявила, що чоловік перед нею все ще дивиться на неї. Потім він покликав її на ім'я: — Чен Юань Юань?

— Ага, — тупо відповіла Юань Юань.

Чоловік ледь помітно посміхнувся і сказав: — Вітаю, я Фу Бей Чен. Ґао Лін розповідав мені про тебе.

\"Фу Бей Чен?\"

Юань Юань подивилася на чоловіка, що стояв перед нею, і зітхнула: Як і очікувалося, вони вже зустрічалися раніше. Якщо вона правильно пам'ятала, він був онуком тітки діда Чен Бая. За старшинством вони з Чен Шен Хуа були одного покоління, проте він був лише на п'ять років старший за Чен Бая.

Однак, оскільки відносини між сім'ями Чен і Фу були досить далекими, обидві сім'ї перестали відвідувати одна одну.

Лише коли вона тільки приїхала до Ченів, аби навчатися в міській школі, незабаром після того, Фу Бей Чен прийшов погостювати до сім'ї Ченів, щоб повернути купу медичних записів їхнього прадіда, що залишилися з минулого. Вона не хотіла тоді втручатися, тому просто мовчки підглядала зверху, поки він не пішов. Оскільки він дав їй невимовне відчуття близькості, і оскільки вона мала здатність запам'ятовувати людей краще, ніж середньостатистична людина, це справило на неї враження, хоч вона й була молодою і спостерігала здалеку.

Зрештою, виявилося, що \"пан Фу\" з вуст Ґао був \"дядьком Фу\". Це дійсно відповідало фразі \"життя повне збігів\".

Юань Юань подумала про себе: \"Чи хочу я дружити з ним? А зустрічатися?\" — Але дуже швидко вона в душі похитала головою. Він не знав її, і стосунки між ним і нею були настільки далекими, що не могли стати ще більш далекими.

Юань Юань швидко видавила усмішку, шанобливо простягнула руку і відповіла процедурно: — Пане Фу, для мене велика честь познайомитися з вами, я редакторка журналу \"Чуань Чен\". Мене звуть Чен Юань Юань. Я зараз працюю над темою про порцеляну. Сподіваюся, пан Фу зможе дати мені багато порад.

Фу Бей Чен простягнув руку і ввічливо потиснув її правицю.

Його руки були сухими й теплими, і Юань Юань помітила, що у нього дуже гарні руки... Фу Бей Чен виявив, що хватка іншої сторони не має наміру послаблюватися, і він подивився на неї так, ніби помітив щось дивне. Юань Юань не могла не відчути збентеження. Її обличчя спалахнуло червоним рум'янцем, і в поспіху вона швидко відсмикнула руку. Тихим голосом вона промовила слова: — Мені шкода. — Фу Бей Чен не надав цьому особливого значення і продовжив те, про що вона говорила раніше: — Не варто, давай просто невимушено поспілкуємося. Я читав твій журнал, і він дуже добре написаний.

Академічні досягнення Фу Бей Чена були дуже високими. Його також підтримувало так багато людей. Проте він був несподівано таким скромним. Це все було дуже важко.

Щодо того, що вона так відірвалася від попереднього моменту, Юань Юань зробила висновок: \"Він занадто красний...\"

Після цього Юань Юань виправила свою поставу і запитала: — Пане Фу, ваше ім'я походить від фрази: \"Того, хто керує державою завдяки своїй доброчесності, можна порівняти з північною полярною зорею, яка не змінює свого місця, і всі зірки повертаються до неї\"? \"Бей Чен\" посередині?\". — Як тільки вона закінчила говорити, вона усвідомила власну дурість — це було так, ніби вона прямо назвала його ім'я.

Фу Бей Чен подивився на дівчину перед собою, весь час усміхаючись: — Так.

Юань Юань, здавалося, не знала про іншу сторону, вона потай полегшено зітхнула і сказала: — Пане Фу...

Фу Бей Чен перебив її: — Називай мене просто Фу Бей Чен.

Юань Юань відчувала себе ніяково, прямо називаючи ім'я цієї високопоставленої фігури. Але згадуючи, як вона зустрічалася з ним раніше, у неї завжди було відчуття, що це \"знайомий\". Зрештою, Юань Юань з готовністю прийняла його добру волю: — Гаразд, тоді я почну називати тебе... називатиму тебе Фу Бей Чен!

— Добре!

Вони все ще розмовляли, коли хтось увійшов до павільйону. Йому було точно далеко за п'ятдесят, і його зовнішність була дуже виразною, з бровами, що звисали догори, трикутними очима, кирпатим носом і двома вусами, супроводжуваними козлиною борідкою. Він також був одягнений у так званий китайський народний одяг. Як тільки він увійшов до павільйону, його очі одразу ж смикнулися на Фу Бей Чена і Чен Юань Юань. Його брови злегка ворухнулися, і він відкрив рот в усмішці: — Ви двоє, випадково не одружені?

Юань Юань витріщилася в порожнечу і підсвідомо схилилася на бік Фу Бей Чена. Хто знав, Фу Бей Чен подивився на неї, але відповів чоловікові: — Вона незаміжня.

Серце Юань Юань не могло не думати, як він міг бути таким впевненим, що вона незаміжня?

Чоловік пустотливо засміявся, і його вуса затремтіли: — Дорога кохання двох людей буде вибоїстою. Краще не одружуватися протягом цих трьох років. Але все можна якось вирішити, варто лише докласти трохи зусиль. — Ця фраза, яка прозвучала, була дуже артистичною. Він не назвав їх коханцями, бо якщо це не так, то він не помилився. Але якби вони були, то продовжували б думати про це.

Юань Юань подивилася на Фу Бей Чена, чекаючи його відповіді. Вона й сама не знала, як поводитися з таким \"паном-усезнайкою\". Якби вона була одна, їй було б байдуже, але Фу Бей Чен не виказував жодних чітких намірів.

— Гм? — Фу Бей Чен підняв брови.

Старець побачив у цьому можливість, і без зволікань продовжив: — У мене з собою є кілька талісманів Тяньші. Ви можете прикупити пару і носити їх з собою, і точно вдало вийдете заміж за людину, яку кохаєте, у найкоротші терміни. Гарантую!

Коли Юань Юань почула це, її серце забилося: \"Як і очікувалося, хитрий лис показав мені себе!\" — Подумавши так, вона хотіла натякнути Фу Бей Чену, щоб вони пішли, але, почувши це, Фу Бей Чен запитав: — Скільки за один?

— Я бачу, що доля звела нас разом, тому по сто зелених з одного. — Чоловік погладив свою бороду, і вираз його обличчя був неохочим.

— Так дорого?! — Юань Юань нарешті не витримала і слова вилетіли з її вуст.

Фу Бей Чен виглядав спокійним, він дістав з кишені гаманець, витягнув пару стодоларових купюр і простягнув їх чоловікові: — Давай два.

Юань Юань здивовано подивилася на нього, вираз її обличчя був незбагненним.

Дід ляснув себе по нозі: — Чудово! — Він одразу ж витягнув з сумки два жовті вишиті мішечки, передав їх і простягнув руки, щоб узяти двісті доларів.

— Що ж, мушу йти на гору, бо маю ще деякі справи. Якщо нам судилося, ми ще зустрінемося. Бажаю вам якнайшвидшого одруження і бути щасливою парою, блаженного шлюбу, який визначений долею! — Оскільки угода була завершена, чоловік бадьоро пішов.

Побачивши, як він швидко зник у горах, Юань Юань обернулася, щоб запитати чоловіка, який стояв поруч: — Ти... він явно шахрай, навіщо ти витратив гроші на його талісмани? — Вона не вірила, що тільки вона могла побачити підставу, а Фу Бей Чен не міг.

— Справжні вони чи підроблені, не варто надто перейматися цим питанням. Крім того, іноді краще повірити. У цьому немає нічого поганого. — сказав Фу Бей Чен м'яким тоном.

\"А йому справді не бракує грошей...\" — в душі поскаржилася Юань Юань.

Фу Бей Чен дістав мішечок, вишитий двома квітками лотоса на одній стеблині, і простягнув їй: — Оскільки я купив два, то один дарую тобі.

— Га? — Юань Юань поспішно махнула рукою і ніяково посміхнулася: — Не варто. Я не хочу його.

Старий використовував свій язик, щоб зіставити двох людей і продати пару. Якщо вона візьме цей мішечок, то він більше не буде парою.

Фу Бей Чен посміхнувся і не наполягав, добровільно відклавши два пакети. На той час, коли Ґао Лін прибув до Павільйону, Юань Юань і Фу Бей Чен розмовляли про історичні пам'ятки села Ґао Лін. В цей час Юань Юань надіслала повідомлення пану Ґао, що вона вже з \"паном Фу\".

— Ох, Бей Чене! Мені так шкода, що тобі довелося так довго чекати! Але, бачачи, що ви з Чен Юань Юань досить приємно розмовляєте, не буде проблемою те, що я запізнився.

Фу Бей Чен був схожий на теплий весняний вітерець, тільки посміхаючись на виправдання Боса Ґао.

Вона не помічала, що коли Фу Бей Чен розмовляв з Ґао Ліном, його очі завжди блукали в її бік з багатозначним поглядом.

Того дня Юань Юань отримала велику користь. Вона не лише побачила багато реальних об'єктів з села Ґао Лін, про які згадувалося в її матеріалах, але й під керівництвом двох своїх відомих \"спеціалізованих екскурсоводів\" дізналася про конкретне призначення і корисність кожного об'єкту, що вона ніколи б не зрозуміла, користуючись лише своїми матеріалами.

Наприкінці її познайомили з одним з найбільших майстрів порцеляни, що залишилися в Дзіндечжені, Ван Цзя Венем.

Щодо інформації цього великого майстра, Юань Юань, звичайно, переглянула її перед тим, як прийти, але вона не змогла зрозуміти фундаментальні частини. Єдине, що справило на неї глибоке враження — це порцеляновий майстер Тун Бін Ван періоду Ванлі династії Мін, який загинув у печі. Хоча пізніше йому було присвоєно титул \"Безсмертний майстер вітру і вогню\", щоб прийняти жертви поколінь і поколінь працівників печей, Юань Юань все ще вважала, що його історія занадто трагічна — настільки трагічна, що вона часто відчувала, як в її серці одразу підіймається затяжна емоція.

У наш час, коли багато печей і горнів було відреставровано, майстер Ван Цзя Вень перетворився на незамінну заклопотану людину. Тому зустрітися з ним було важко. Цього разу Юань Юань змогла відвідати майстра Вана, і, природно, це сталося завдяки Фу Бей Чену і Ґао Ліну. Старий майстер, якому перевалило за сімдесят років, і Фу Бей Чен, здавалося, знали один одного дуже давно, і манера мови, яка виходила від старого, була великою похвалою на адресу Фу Бей Чена.

Незабаром після того, як Юань Юань взяла інтерв'ю у майстра Вана, на вулиці його вже чекала машина. Юань Юань зрозуміла, що старий майстер був дуже зайнятий і не наважився поставити більше питань, поспішно завершивши інтерв'ю. Після того, як майстер Ван поїхав, було вже не так рано. Вони втрьох залишилися в селі Ґао Лін і намагалися знайти ресторан для вечері.

Повертаючись до будинку Ґао Ліна, Юань Юань сіла в машину Фу Бей Чена. Як тільки вона сіла в машину, вона відразу відчула слабкий аромат сандалового дерева. Незабаром вона побачила кам'яну квітку лотоса, що висіла в машині. Вона видала звук здивування, подивилася в бік Фу Бей Чена, а потім знову видала звук просвітлення.

— Що? — Фу Бей Чен нахилив голову, щоб подивитися на неї.

Вона похитала головою: — Ні, нічого. — Не було потреби говорити про дрібні деталі з людиною, з якою вона мала нагоду зустрітися.

Пізніше в дорозі Юань Юань перегортала зроблені нею нотатки та не могла втриматись, щоб не зітхнути з сумом: — Як і очікувалося, вивчення десяти тисяч книг поступається подорожі десятьма тисячами доріг. Звичайно, якщо на дорозі є господар, який вказує шлях, то це ще краще, як тигр, у якого виросли крила...

Фу Бей Чен почув це за кермом і не міг не посміхнутися.

Коли вони приїхали до будинку Ґао Ліна, вони вдвох вийшли з машини, і Фу Бей Чен запитав: — Завтра повертаєшся в Цінхай?

— Так. Ай, сьогодні ввечері я повинна працювати, аби написати свій рукопис. — Сьогодні вона напише його, завтра повернеться і переробить, а післязавтра передасть головному редакторові на перевірку... Не така вже й жалюгідна смерть, чи не так? Юань Юань все ще була трохи невпевненою.

— Сьогодні я також залишаюся тут. Їду завтра.

Юань Юань говорила із радістю: — Тоді, якщо у мене виникнуть якісь питання, я можу звернутися до тебе, так?

— Звичайно так. — Фу Бей Чен усміхнувся, потім зробив паузу і сказав не надто швидким і не надто повільним голосом: — Завтра ти також можеш поїхати додому зі мною.

— Це справді чудово! — Юань Юань відчула, що цього разу в Дзіндечжені їй дуже пощастило зустрітися з Фу Бей Ченом.

Увечері Ґао Лін позичив Юань Юань свій робочий стіл і витягнув Фу Бей Чена на опівнічний перекус. Великий робочий стіл Ґао Ліна був особливо простим у використанні. Юань Юань увімкнула ноутбук і дістала свій блокнот, а також матеріали, які вона принесла з собою. Вона розклала їх поруч з собою, готуючись часто до них звертатися.

Вночі в горах було дещо холодно. Юань Юань раніше закінчила приймати душ і була одягнена в чорну сукню без рукавів. В цей час вона відчула холодок на плечах. Вона встала, бажаючи побігати, щоб зігрітися, але хто ж знав, що це принесе порив вітру. Матеріали, що лежали на столі, здуло. Вона нахилилася, щоб зібрати їх, і за мить хтось нахилився, щоб зібрати останній папірець.

— Як пишеться? — Це був Фу Бей Чен.

— Майже закінчила. — Юань Юань підняла на нього очі. Без будь-якої причини вона відчула прилив щастя. Коли вона рухалася, щоб встати, її голова стукнулася об кут столу.

\"Чому не боляче?\" — Вона підозріло подивилася вгору, і виявила, що Фу Бей Чен вчасно підставив руку, аби вона не вдарилася об стіл.

— Вибач! Вибач, з тобою усе гаразд? — Вона подивилася на його почервонілу руку і не знала, що робити.

— Нічого страшного. Фу Бей Чен прибрав руку, і після того, як вона відповіла неглибокою посмішкою, він запитав: — У тебе не буде проблем з письмом?

— Так, ні, не буде! — Юань Юань відчула себе дуже вибачливою перед ним, а також збентежилася, що турбує його зайвий раз.

Несподівано Фу Бей Чен, здавалося, відчув співчуття і підійшов до її блокнота, запитавши: — Чи можу я поглянути?

Отримавши схвальний кивок Юань Юань, сів і серйозно прочитав його від початку до кінця. Протягом цього періоду часу Юань Юань невідривно дивилася на його профіль. Її серце не могло втриматися від думки: \"Що ж це за сім'я, яка змогла виховати таку людину?\"

За дверима налетів порив вітру, і вона мимоволі здригнулася.

Фу Бей Чен підняв голову від підсвічуваного екрана і поцікавився: — Холодно?

Якби він не був весь час уважним до неї, то не помітив би таких деталей.

Але Юань Юань не надала цьому особливого значення, зігнувши очі в усмішці й сказавши: — Усе гаразд. Так, а де пан Ґао та інші?\".

— Він напився, я дозволив Сяо Лі затягнути його в його кімнату спати.

Почувши це, Юань Юань не могла стриматися, щоб не розсміятися вголос: — Ти живеш в його будинку і так з ним поводишся?

Фу Бей Чен лише похитав головою і сказав: — Вино було дійсно погане. — Сказавши це, він також сказав: — У горах вночі холодно, тобі слід піти та надіти пальто. А я залишуся тут і допоможу тобі. — Він говорив так м'яко, що Юань Юань відчула, що не може повністю заперечити. Не маючи іншого виходу, вона слухняно пішла нагору.

Коли вона повернулася вниз, то побачила, що Фу Бей Чен вже прибрав зі столу.

— Я думаю, що твоя доповідь непогана. Я її трохи переробив, завтра можеш подивитися. — Фу Бей Чен закінчив говорити, вимкнув ноутбук і закрив його.

— Ха-ха, — Засміялася Юань Юань. — Ти його вимкнув, мені не залишається нічого іншого, як слухати тебе.

Фу Бей Чен підняв голову, щоб подивитися на неї та запитав: — Підемо прогуляємося?

— Добре. — з радістю погодилася дівчина.

Двір був заповнений обгорілою і битою порцеляною, вазами й горщиками, великими й маленькими, всілякими. Місячне сяйво було схоже на воду, і кожен шматок порцеляни стояв гордо і відчужено, випромінюючи холодне світло, ніби вони залишили позаду ціле життя, щоб стояти на самоті.

Фу Бей Чен довго стояв, дивлячись на ці сильно пошкоджені твори мистецтва, його вираз обличчя в тьмяному освітленні було важко розрізнити.

— Чому б пану Ґао просто не подбати про ці дефектні шматки, знизивши ціну? — запитала Юань Юань тихим голосом.

Довгий час Фу Бей Чен мовчав. Коли Юань Юань вже думала, що він її не почув, вона почула, як він повільно промовив один рядок: — Порцеляна схожа на нефрит, краще бути розбитим нефритом, ніж цілим кахлем. Видно, що Ґао Лін дорожить ними, тому він вважав за краще б дати їм спокій. Він не бажає пропонувати їх за зниженою ціною.

Місяця і зірок було мало, і вони були оточені навколо, високо і низько, криком комах. Як тільки одна стихала, з'являлася інша. Юань Юань дивилася на порцеляну на землі та не могла не повторити речення: — Краще бути розбитим нефритом, ніж цілим кахлем...

Фу Бей Чен повернув голову, щоб подивитися на неї. Ніби розмовляючи сам з собою, він сказав: — Здається, я пригадую, в минулому я теж ставив подібне питання, мені так відповіли.

— Хто? — не подумавши, запитала Юань Юань.

Фу Бей Чен трохи завагався, потім посміхнувся і похитав головою: — Я забув.

\"Здається, я все ще маю уміння запам'ятовувати людей краще за інших\". — подумала Юань Юань.

Вона підняла обличчя, щоб подивитися на нього, але побачила, що Фу Бей Чен також дивиться на неї. Погляд між його бровами та очима був глибоким і невиразним, що змусило її на деякий час відчути себе трохи розгубленою. Їй нічого не залишалося, як повернути голову і подивитися в бік далеких гір. Незабаром вона знову кинула погляд на Фу Бей Чена. Тепер він дивився на порцеляну.

Юань Юань подумала, що вона, мабуть, неправильно зрозуміла його вираз обличчя.

Наступного дня, оскільки Ґао Лін напився, він так і не прокидався. Юань Юань і Фу Бей Чен були ввічливими та уважними людьми. Вони багато турбували пана Ґао у нього вдома, тому треба було попрощатися з господарем особисто. На щастя для Чен Юань Юань, цей день все ще вважався частиною \"відрядження\", тому, оскільки вона повернулася до міста Цінхай протягом дня, то відставання від графіка не було проблемою. Фу Бей Чен також, схоже, нікуди не поспішав. Тому вони вдвох провели ранок в неглазурованій порцеляновій кімнаті боса Ґао, спостерігаючи за майстрами, зайнятими роботою. Час від часу вони перекидалися репліками, що здебільшого стосувалися кераміки. Таким чином, здавалося, що час промайнув несподівано швидко.

Коли було вже майже опівдні, бос Ґао нарешті прокинувся. Він глибоко перепрошував за те, що знехтував своїми гостями, і рішуче закликав їх залишитися на обід. Нарешті, коли Фу Бей Чен і Чен Юань Юань покинули будинок Ґао Ліна, була вже майже дванадцята година. Ґао Лін проводив їх і з ентузіазмом запросив прийти наступного разу.

— Пане Ґао, ви такий ввічливий. Я ще не пішла, але вже думаю про те, коли зможу приїхати наступного разу. — Сказала Юань Юань з усмішкою.

— Завжди, будь ласка. — Ґао Лін поплескав себе по грудях, потім вказав на Фу Бей Чена і тихо сказав: — Але коли їхатимеш, не забудь узяти з собою Фу. Я відчайдушно хочу бачити його тут.

Фу Бей Чен мовчки усміхнувся. Юань Юань удала, що розсердилась, і зітхнула: — Виходить, що вчитель Ґао просто використав мене.

— Зовсім ні. — з досадою вигукнув Ґао Лін, потім зажмурив очі й сказав: — Учора ввечері, коли ми опівночі перекушували, саме Бей Чен сказав, що якщо ти знову захочеш приїхати, то він не буде проти...

В цей час Фу Бей Чен нарешті відкрив рота: — Здається, пан Ґао ще не прокинувся, тому ми не будемо супроводжувати вас і ваше божевілля. — Він відкрив дверцята автомобіля, коли говорив, вказуючи Юань Юань сісти в машину. Фу Бей Чен був трохи розлючений. Якщо він скаже посередню люб'язність, цей Великий Бос Ґао неправильно витлумачить її та надасть їй іншого значення.

Насправді Юань Юань не надто замислювалася над цим. Не зволікаючи, вона попрощалася з Ґао Ліном і сіла в машину. Дочекавшись, поки машина заведеться, вона опустила вікно, схиливши голову набік і милуючись краєвидами по дорозі. Вона подумала, що коли постаріє, то обов'язково повернеться до рідного міста, щоб насолоджуватися життям на пенсії, де є гори та річки.

Фу Бей Чен подивився на скуйовджене волосся Юань Юань, а також на її тонку сорочку і відкрив рота: — Сьогодні дуже вітряно, будь обережною, щоб не застудитися.

Юань Юань простягнула руку і недбало пригладила волосся, посміхаючись, як вона сказала: — Мені не холодно. Відразу після цього вона помітила, що його злегка насуплені брови знову насупилися, тому вона проникливо зачинила вікно без зволікання.

Фу Бей Чен був вишуканим і елегантним за кермом автомобіля: — Де твій дім? Я відвезу тебе.

Юань Юань справді не хотіла завдавати йому незручностей: — Це не має значення, ти можеш висадити мене там, де тобі буде зручно, а я там якось сама.

— Ти все ще думаєш, що ти в автобусі? — Фу Бей Чен усміхнувся: — Може, тобі незручно називати мені свою адресу?

— Не в цьому справа… — Тоді Юань Юань довелося розповісти йому про те, що вона колись бачила його в будинку Чен Бая. Вона не згадувала про це раніше, але боялася, що він був тим, хто може відчувати себе обтяженим. Вона коротко пояснила Фу Бей Чену відносини між її сім'єю і сім'єю Чен Бая — хоча ці дві сім'ї не були кровними родичами, але оскільки її батько мав добрі стосунки з дядьком Шен Хуа, дядько Шен Хуа багато допомагав її сім'ї, більше, ніж справжній родич. Тепер вона також жила в будинку дядька. І коли вона була підлітком, то також мешкала в будинку дядька, де вона побачила його вперше.

Фу Бей Чен вислухав її до кінця, а потім тихо засміявся: — Так ось воно як. Схоже, нас дійсно звела доля.

— Точно!

Усередині машини тимчасово стало тихо.

Сяйво Фу Бей Чена охопило людину, що сиділа поруч з ним. Він зробив легкий, затяжний вдих, дозволяючи своєму серцю стискатися від емоцій. Воно було тонким, але здавалося, ніби проникло глибоко в його плоть і кістки.

Переклад з англійської і редактура: Buruliy

Подякувати:4441 1111 3516 9708

","writing":{"title":"Завжди з тобою","originalTitle":"Always by your side","__typename":"Writing"},"__typename":"Episode"}}