{"episodeBySlug":{"id":153,"subId":9,"seqTitle":"10","title":"Похорон","slug":"4-10-pokhoron","text":"

Розділ 10: Похорон

Кілька днів погода стояла похмура, але дощу так і не було. Того дня після роботи Фу Бей Чен поїхав до Хуадетану.

Хуадетан був залом традиційної китайської медицини, відкритим в провулку Шанхай Янлін. Вітрина була дуже маленькою, з дерев'яними двостулковими дверима в старовинному стилі, пофарбованими чорним лаком. На дверях висіли незрозумілі дверні ручки у вигляді дракона Цзяоту, мідь яких позеленіла від часу. Але входивши через двері, помічається місце чарівності й краси.

У самому передньому залі знаходилася головна медична зала. Акуратно вишикувалися ряди шафок з китайською медициною, а в ніздрі бив аромат крамниці. За залою знаходилося місце, де пацієнти відвідували своїх лікарів. Лікарі були присутні на прийомі на постійній основі. Позаду було місце, де варилися ліки, а прямо біля аптеки знаходився невеликий самостійний дворик, де жив власник Хе Пу.

Хе Пу був другом дитинства Фу Бей Чена. У ті часи вони обидва жили в комплексі біля озера Січжао.

— Як так сталося, що ти прийшов до мене сьогодні, заклопотаний Фу? — сказав Хе Пу, приготувавши чай для Фу Бей Чена.

Фу Бей Чен узяв свою чашку і зробив ковток.

— Я прийшов від імені пані Фу, щоб побачити тебе.

— Я завжди знав, що ти не дуже нормальний.

Фу Бей Чен повернув обличчя, щоб подивитися на нього: — Ти завжди так говориш, хіба тебе це не дратує?

— Як може дратувати говорити злісні речі про інших? — Хе Пу сказав так, ніби зневажав мирські умовності. — З самого дитинства ти був такою серйозною людиною. Спочатку я думав, що ти просто прикидаєшся глибокодумним. Я навмисно йшов за тобою, щоб побачити, коли ти відкриєш свою справжню сутність.

Фу Бей Чен нічого не відповів, і Хе Пу лукаво продовжив: — Хто знає, що я слідкував за тобою і слідкував за тобою, і навіть слідкував за тим, що тобі подобалося. Думаючи, що я спочатку мав сили Великого Мудреця, Рівного Неба, я хотів слідувати за тобою, хоча ти від природи був таким складним для розуміння. Я навіть добровільно пішов за твоїм інтересом бути лікарем китайської медицини. Скажи мені, чи ти користувався мною й опускав голову, коли я не звертав на тебе уваги?

Фу Бей Чен, природно, проігнорував слова хіпі Хе Пу, зробив ковток чаю і повільно промовив: — Того року ти дійсно уважніше за мене дивився на стос медичних карток в руках старої пані. Тепер твій Хуадетан також можна вважати досягненням, що дуже добре.

— Це рідкість, коли ці старі пани високо цінують мене і готові вчити мене. Я маю намір використати це життя для того, щоб зайнятися справою китайської медицини. — Хе Пу напівсерйозно, напівжартома сказав: — Як щодо цього, я думаю, що наша стара пані, мабуть, дуже зворушена на небесах.

— Дійсно, стара не дарма тебе любила. На цьогорічний фестиваль Дунчжі не забудь поспілкуватися з пані Фу і супроводжувати її.

— Поговорити про що? О, поговорити про те, коли ти одружишся, старенька точно зацікавиться! — Хе Пу весело заплескав у долоні.

— Мені теж дуже цікаво. — Фу Бей Чен подивився вниз на чай у своїй чашці. Ніхто не міг прочитати настрій в його очах. — Мені доведеться потурбувати тебе, щоб ти ввічливо запитав її старого.

Того вечора Юань Юань знову поспішала наздогнати свої рукописи, коли раптом на столі задзвонив її мобільний телефон. Вона підійшла подивитися. Це дзвонила її мати. Вона одразу ж відповіла: — Мамо? — Потім телефон передав слабкий голос Дай Шу Фен: — Юань Юань, твоя бабуся померла.

— Га? — На мить серце Юань Юань, здавалося, переповнилося тисячами почуттів. З самого початку бабуся ніколи не дарувала їй навіть крихти тепла родинної любові. Навпаки, саме вона стала першопричиною того, що її передчасно розлучили з матір'ю. Не мати на неї ані найменшої образи було неможливо. Але тепер, коли старої дійсно не стало, вона також була невимовно розчарована.

Дай Шу Фен попросила її повернутися додому завтра, але після того, як вона закінчила розмову, чим більше вона думала про це, тим більше хвилювалася. Врешті-решт вона взяла сумку і мобільний телефон і вибігла на вулицю.

Юань Юань вибігла за межі мікрорайону, зі спини вже просочувався шар поту. Оскільки це був старий житловий район, а вуличні ліхтарі були старі й тьмяні, вона стояла на узбіччі дороги, з тривогою чекаючи таксі. Здалеку з'явилося світло автомобіля, і вона, не роздумуючи, вибігла на два кроки, щоб зупинити машину. Це був чийсь автомобіль. Звичайно, він не зупинився. Він швидко проїхав повз неї, ледве не наїхавши.

У наступну секунду її хтось ззаду силоміць потягнув назад!

У паніці Юань Юань повернула голову, але побачила добре знайоме обличчя: — Фу Бей Чен?

Після того, як Фу Бей Чен покинув Хуадетан, він поїхав туди. Він довго сидів у машині, і врешті-решт на мить закрив очі. Коли він знову відкрив їх, то побачив, що вона ловить машину на узбіччі дороги. Він був трохи здивованим. Він одразу ж вийшов з машини й пішов до неї. Оскільки він бачив, що вона ледь не потрапила в аварію лише хвилину тому, його колір обличчя був не дуже гарним. Тому його манера розмови з нею була дещо різкою з першого разу: — Незалежно від того, наскільки це терміново, ти не можеш зупинити таку машину.

Юань Юань раптом з силою схопила його за руку: — Фу Бей Чен, Фу Бей Чен!

В одну мить Фу Бей Чен опинився в заціпенінні.

— Фу Бей Чен, забери мене додому, можеш? Зараз, до мого рідного міста! — Юань Юань ніби хапалася за соломинку, щоб врятувати своє життя, міцно стискаючи його руку.

Її обличчя, вкрите крапельками від поту, було переповнене нетерпінням. Серце Фу Бей Чена мимоволі стиснулося. Він глибоко вдихнув і підвів її до машини.

Він не питав причини. З її виразу обличчя він був упевнений, що вдома щось сталося.

Вона сказала, що її будинок знаходиться в Юйсі.

Юйсі... це місце, він був там одного разу.

Він мчав всю дорогу. Коли Юань Юань вийшла з машини, вона побачила, що ворота на її подвір'ї відчинені. Як тільки вона увійшла у двір, вона побачила багато сусідів, які зібралися в її будинку.

Тітка побачила Юань Юань і поспішно сказала: — Юань Юань, ти повернулася. Твоя мама непритомна.

Дай Шу Фен сиділа на ротанговому стільці, її обличчя було попелястим. Юань Юань підбігла і безперервно кликала матір, але Дай Шу Фен ніяк не реагувала.

— Дозволь мені подивитися. — Фу Бей Чен підняв її. Його сила не була ні легкою, ні важкою, але сповненою комфорту. Він присів навпочіпки, промацав дихання Дай Шу Фен, потім перевірив її нижні повіки. Після цього він перевірив її пульс. Бабуся Фу Бей Чен, пані Фу, була лікаркою, яка вивчала китайську медицину. Він завжди перебував під її впливом з дитинства, а тому розумів дещо в медицині.

— Її не можна саджати на стілець, вона повинна лежати. — Після того, як Фу Бей Чен сказав це, хтось відразу ж прийшов, щоб допомогти йому перенести Дай Шу Фен на широку лавку. Потім Фу Бей Чен ущипнув Дай Шу Фен за точку акупунктури людського центру, перш ніж знову заговорити: — Юань Юань, піди зроби чашку гарячого чаю або води з цукром. Просто щось гаряче підійде.

Почувши це, Юань Юань поспішила на кухню, щоб приготувати цукрову воду.

Звичайно ж, Дай Шу Фен не знадобилося багато часу, щоб неквапливо прокинутися. Юань Юань подивилася на Фу Бей Чена, який злегка кивнув головою. Вона негайно подала мамі води з коричневим цукром, щоб та випила.

Розум Дай Шу Фен прояснився. Побачивши, що це її дочка, вона здивовано запитала: — Чому ти повернулася?

Очі Юань Юань почервоніли.

Хтось відкрив рот, щоб пояснити: — А-Фен, ти тільки що знепритомніла. Молодий чоловік, який прийшов з Юань Юань, розбудив тебе з двох чи трьох спроб.

Тітка подивилася на Фу Бей Чена і запитала: — Ти хлопець Юань Юань?

— Він, він не хлопець. — Трохи зніяковівши, відповіла Юань Юань.

Фу Бей Чен подивився на неї, а потім сказав Дай Шу Фен: — Тітонько, я друг Юань Юань. Моє прізвище Фу, Фу Бей Чен.

— Мамо, це він мене привіз. — додала Юань Юань.

Дай Шу Фен передала Фу Бей Чену свою подяку: — Спасибі тобі за твій клопіт.

Фу Бей Чен лише злегка кивнув головою.

Після цього ніхто нічого особливо не говорив. Адже сьогодні був не день для невимушеної балаканини.

Того вечора старійшини, які мали певне відношення до сім'ї Юань Юань, разом з Дай Шу Фен змінили поховальний одяг бабусі Юань Юань. Потім вони чергували біля савана старої жінки. Інші втішали Дай Шу Фен перед тим, як піти додому.

Юань Юань сиділа поруч з матір'ю. Її вуха були повні звуків старшого покоління, яке скандувало буддійські мантри, час від часу розповідаючи про те, що відбувається в сім'ї, і кажучи, що життя болісно коротке. Її голова роздувалася від запаморочення, коли вона слухала їх.

Ніч поступово затягувалася, і Дай Шу Фен сказала своїй дитині, щоб вона пішла і трохи відпочила. Юань Юань похитала головою — вона не хотіла, щоб її мамі довелося переживати ці труднощі наодинці.

Через деякий час Юань Юань так захотілося спати, що вона встала і пішла у двір, щоб умитися водою. Але несподівано, коли вона виглянула за іржаві залізні ворота, якась машина все ще була припаркована там.

Вона була вкрай здивована, а потім одразу ж підбігла до нього. Вікно машини опустилося, і в темряві на обличчі Фу Бей Чена з'явився якийсь невиразний відблиск світла.

— Фу Бей Чен… — Вона зрозуміла, що її горло було трохи грубим, і двічі прочистила горло. — Чому ти досі не поїхав? — Минуло кілька годин відтоді, як вона відправила його раніше.

— Не дуже сумуй. — м'яко заспокоїв він.

Юань Юань на мить втупився в порожнечу: — Ах…

Фу Бей Чен ще деякий час дивився на неї, і цього разу нарешті поїхав геть.

Юань Юань дивилася, як машина зникає в темряві ночі. В її серці з'явився слід тепла.

Зрештою, Чен Юань Юань заступила на нічне чергування і підхопила легку лихоманку. Засинаючи, вона забувала, хто вона, і навіть бачила багато снів.

Їй снилося її дитинство. Її батько їхав на велосипеді, а вона сиділа на кермі спереду, коли вони курсували між маленькими провулками; їй снилося, як бабуся била її долоні паличками, кажучи, що вона ні на що не здатна; їй також снилося, що вона кричала на дитину, яка йшла все далі й далі...

Зрештою, вона впала у величезне море води. Хтось був над поверхнею, очевидно, дуже близько, але з самого початку вона не могла розгледіти, хто це був.

Коли Юань Юань прокинулася, сонце вже піднялося на висоту трьох бамбукових жердин від землі, а в голові трохи паморочилося.

Внизу люди галасували. Вона швидко освіжилася і поспішила вниз.

У дворі та вітальні вже були розставлені столики з вином. Юань Юань помітила блідий колір обличчя своєї заклопотаної матері, і в глибині душі дуже картала себе за це. Очевидно, вона повернулася додому, щоб допомогти, але стала тягарем. Не зволікаючи, вона кинулася на допомогу: — Мамо, йди відпочинь.

Дай Шу Фен похитала головою: — Я відпочила, я в порядку. А ти? З тобою усе гаразд?

— Так.

В цей час у кишені Юань Юань задзвонив мобільний телефон. Вона поспішно дістала його, щоб випадково натиснути кнопку відбою.

На перший погляд, це був дзвінок головного редактора Чжан Юй Рена. Вона забула попросити відпустку у керівника підрозділу!

Головний редактор був людиною, від якої залежав її заробіток. Вона не могла нехтувати ним. Оскільки навколо було шумно, Юань Юань вибігла з двору, щоб відповісти на дзвінок. З мобільного телефону пролунав суворий голос Чжан Юй Рена: — Ти пішла з роботи без причини, та ще й відмовилася відповідати на телефонні дзвінки. Якщо ти не хочеш більше займатися цією роботою, то спочатку напиши заяву про звільнення за власним бажанням. Тільки після мого дозволу ти можеш йти.

— Я… — Юань Юань була настільки розлюченою, що деякий час не могла говорити.

— Я дам вам одну хвилину, щоб викласти свої причини.

Голос Юань Юань був похмурим, коли вона повідомила йому правду: — Моя бабуся померла минулої ночі. Зараз я перебуваю в рідному місті. Вибачте, я забула попросити у вас відпустку.

На тому кінці дроту запанувала миттєва тиша, і саме тоді, коли Юань Юань подумала, що сигнал перервався, Чжан Юй Рен запитав: — Скільки днів тобі потрібно?

— Два дні. Якщо вам потрібен рукопис, то я вже написала більшу частину, я...

Чжан Юй Рен відповів прямо: — Залагодь свої сімейні справи та приїжджай, щоб компенсувати цю відпустку. Про рукопис поговоримо, коли повернешся. — Наприкінці він додав ще одне речення: — Якщо у тебе виникнуть якісь труднощі, ти можеш набрати мене.

— Так, дякую. — Юань Юань знала, що в цьому світі є люди з холодним обличчям, але теплим серцем. Чжан Юй Рен був саме такою людиною.

Під час обіду прибув Чен Цзянь Лінь, найавторитетніший член сім'ї Ченів в Юйсі. Чен Цзянь Лінь був секретарем міського комітету з попередніх виборів, і його можна вважати одним з провідних діячів, які сприяли розвитку Юйсі.

Дай Шу Фен прийняла його урочисто. Вона запросила його сісти в будинку, покликала Юань Юань і попросила її приготувати йому чашку чаю. Коли хтось шукав Дай Шу Фен, щоб запитати про якісь справи, вона пішла. Незабаром прийшла Юань Юань з чашкою чаю. Вона покликала: — Великий дядьку Цзянь Ліне.

Чен Цзянь Лінь подивився на Юань Юань і запитав: — Ти... Юань Юань?

— Так.

— Ти так сильно виросла. — Після виходу на пенсію Чен Цзянь Лінь рідко виходив з дому. Крім того, Юань Юань ходила до школи в іншій частині країни. Востаннє він бачив Юань Юань на похоронах її батька. Він ніколи б не подумав, що ця дитина пам'ятатиме його.

— Як здоров'я дядька?

— Ох, усе добре.

Під час розмови Чен Цзянь Лінь дізнався, що Юань Юань щойно закінчила університет, тому поцікавився її роботою. Юань Юань розповіла йому, що працює в журнальній компанії, а також, що з роботою її познайомив Чен Шен Хуа. Згідно зі старшинством в сім'ї, Чен Шен Хуа був племінником Чен Цзянь Ліна. Коли Чен Цзянь Лінь говорив про Чен Шен Хуа, він був сповнений слави. Багато років тому прадід Чен Бая, Чен Цянь, покинув Юйсі. У той час воно ще називалося селом Ґуанчжу. Медичні навички Чен Цяня були чудовими, і він увійшов до палацу як імператорський лікар за часів пізньої династії Цін. Під час перебування на посаді імператорського лікаря він отримав табличку \"Ґонґ Тонґ Лянь Сянь\", яку вручив йому імператор Ґуань Юй, вихваляючи його чудові медичні навички. Це був так званий випадок \"якщо не можеш бути хорошим прем'єр-міністром, то стань хорошим лікарем\". Золота дошка від імператора Ґуань Юя виділила родину Чен Шен Хуа в провінції Юйсі, де народилося багато вчених.

Раніше Юань Юань була надзвичайно задоволеною тим, що п'ятсот років тому вони з Чен Баєм були однією сім'єю, але зараз вона відчувала докори сумління з цього приводу.

— Я чула, що син Шен Хуа теж став лікарем?

— Так. Але він вивчає західну медицину.

Чен Цзянь Лінь старішав і вже не міг зупинитися, як тільки починав говорити. Юань Юань базікала разом з ним, і під час розмови вона раптом щось згадала.

— Дядьку, у нашій родині колись була порцелянова ваза, яка передавалася з покоління в покоління. Але згодом вона зникла. Ти знаєш про це?.

— Звичайно, знаю.

— Моя бабуся сказала, що оскільки я була дівчинкою, я не могла продовжувати випалювати палички для сім'ї Ченів. Інакше скарби, які залишили предки, не можна було б передати далі. Тому предки забрали їх назад… — Коли Юань Юань сказала це, вона зіткнулася з Чен Цзянь Лінь. — Ти теж у це віриш?

— Дівчинко, ти стільки років читаєш книжки. Таке питання ти все ще хочеш задати мені? — Тон Чен Цзянь Лінь був добрим. — Швидше за все, її хтось вкрав. Як би це сказати, його можна вважати антикваріатом династії Сун. Шкода, що вона зникла, але це не через те, що сказала твоя бабуся. Ти не повинна звинувачувати себе, маленька дівчинко. Твоя бабуся заплуталася і зробила помилку.

Почувши слова Чен Цзянь Ліна, Юань Юань відчула полегшення і запитала: Тоді, дядьку Цзянь Ліне, чи знаєте ви, що такого особливого в цій порцеляновій вазі? — Навіть якщо не було ніякого надзвичайного значення, і навіть якщо вона не вважалася сімейною реліквією багатьох поколінь, якщо вона зникла незабаром після її народження, то було очевидно, що її бабуся просто мала такий неспокійний розум.

— Я не дуже багато знаю про порцеляну. Кажуть, що це пляшка нефритової весни… — Чен Цзянь Лінь трохи подумав, а потім сказав: Здається, вона зберігала в собі вчення предків. Пляшка була залишена на зберігання твоїй родині.

— О, вчення предків, я ніколи не чула про це...

— Зараз мало хто знає про ці давні речі. Я сам чув про них з лекцій свого дідуся.

Юань Юань хотіла ще щось запитати, але в цей момент підійшла Дай Шу Фен. Вона побачила, що Юань Юань і Чен Цзянь Лінь розмовляють, і трохи розгубилася, а потім сказала Юань Юань: — Дитино, ти поводишся нерозумно. Не турбуй свого двоюрідного дядька.

Навпаки, Чен Цзянь Лінь не заперечував. Він сказав Дай Шу Фен: — Мені дуже подобається Юань Юань. Ми з нею дуже приємно поспілкувалися. Не треба їй нічого розповідати.

Дай Шу Фен побачила, що Чен Цзянь Лінь дійсно не переймається, тому вона кивнула і шанобливо сказала йому: — Дядьку Цзянь Ліне, після завершення похоронних заходів я хочу відвідати святиню предків і встановити меморіальну табличку, щоб моя свекруха мала заслуги в реінкарнації.

— Ох, це дуже добре. — кивнув Чен Цзянь Лінь. — Храм Чунфу в місті непоганий. Твоя мати завжди ходила туди, і старий настоятель також знав її. Це дуже слушне місце.

Того ж дня Чен Шен Хуа також прийшов і допоміг з багатьма процедурними похоронними заходам

Коли того дня опустилася завіса ночі, Юань Юань відчула, що, можливо, вона довго перебувала в кондиціонері крематорію, але потім була спека, яка піднялася до пари, вогонь, який все висушив. До того ж вона погано спала минулої ночі. Після того, як вона всю ніч переверталася з боку на бік, у неї боліла лише голова. Але тепер у неї боліло горло, а ніс був закладений. Юань Юань не могла втриматися, але притулилася до стіни та подумала: — Бодхісатво, чому мені здається, що ти зовсім не доброзичливий?

Вона заціпеніло заплющила очі й відчула невиразне тепло на лобі.

— Ти тут… — Юань Юань у цей момент все ще неуважно думала про Бодхісатву.

— Як ти можеш бути таким немилосердним? — Вона думала, що не проллє сліз за бабусею. Але коли вона побачила, як бабусю кремують на попіл, вона все одно заплакала.

Висока фігура, що стояла перед нею, не рухалася.

Того дня Чен Бай мав спостерігати за операцією, і він не міг попросити відпустку. Він чекав закінчення робочого дня, щоб прийти. Як тільки він вийшов з машини, він відразу побачив її.

Дихання, яке вона видихала, було гарячим. Він помацав її лоб, він був спітнілий.

— Ти застудилася.

Юань Юань нарешті відкрила очі, випростала тіло і подивилася на людину, що стояла перед нею. У сутінковому світлі його було важко впізнати. — Чен Бай?

— Так. — відповів Чен Бай.

Юань Юань усміхнулася, а потім похитала головою. Її розум гудів, вона запитала: — Чи любила я раніше ходити за тобою по п'ятах?

— Тобі було важко...

— У той час мого батька не було, бабуся не звертала на мене уваги, а мамі доводилося піклуватися про бабусю... Ти просто думав про мене, думав про мене, таку самотню.

Вона і він були закохані в дитинстві, але вони не були безневинними товаришами по іграх.

Чен Бай стояв на місці. Коли Юань Юань безсило йшла до будинку, він почув її бурмотіння: — Як я могла подумати, що він Бодхісатва.

Через два дні люди, присутні на похороні, поступово розійшлися.

Весь пил влігся. Того ж вечора Дай Шу Фен і Юань Юань пішли до храму Чунфу. Храм Чунфу був побудований за часів династії Мін. Протягом історії він неодноразово зазнавав руйнувань, але його також неодноразово ремонтували. У храмі продовжують палити пахощі й донині. Дай Шу Фен заздалегідь зв'язалася з ченцями, тому вони вирушили безпосередньо до храму, щоб пояснити свою мету приїзду. Маленький монах-початківець покликав майстра вийти та прийняти їх.

Буддійський монах, що вийшов, був високого зросту, одягнений у простору коричневу мантію. Риси його обличчя були розслаблені і ясні, а в парі очей світилася невидима усмішка. Побачивши їх, він склав долоні разом.

\"Який молодий!\" — подумала Юань Юань. Вона відчула, що обличчя цього майстра здається дуже доброчесним, однак їй стало цікаво, чи не знайома вона вже з цією людиною?

— Не впізнаєш мене? Чен Юань Юань, я Цзян Сяо Ці. Але тепер моє законне ім'я — Цзін Шань. — недбало сказав буддійський монах.

Юань Юань застигла на місці. Цей лисий майстер дійсно був її однокласником у початковій школі...

Дай Шу Фен теж була шокованою: — Ти — Сяо Ці? — Дай Шу Фен згадала, що це був однокласник її дочки, коли вона була маленькою, і він навіть кілька разів приходив до них додому пограти.

— Так, тітонько.

Після цього Цзян Сяо Ці повів Юань Юань до зали Писань, щоб попрощатися з бабусею. Поки Дай Шу Фен слідувала за молодими ченцями-початківцями, щоб вирішити деякі справи, Юань Юань сміялася над Цзян Сяо Ці, який також вибухнув сміхом.

— Цзян Сяо Ці, це дійсно ти!

— Амітабга, мене ніби підмінили підробкою.

— Вибач, я застуджена. — Юань Юань прикрила рота і відступила, а потім сказала: — Я все ще пам'ятаю, як ми були маленькими та повинні були виголошувати в класі промову на тему \"Моє прагнення\". Хтось хотів бути вченим, хтось — письменником, а хтось — художником, але тільки ти сказав, що хочеш стати монахом, коли виростеш. Всі засміялися. Несподівано ми всі виросли й стали звичайними людьми. Тільки ти став монахом.

— Немає початку для екстравагантності, ах, хе-хе.

— Раніше я не бачила, чи хороші у тебе оцінки з мови та літератури. А тепер ти став великим буддійським ченцем і несподівано для мене став таким красномовним! — Юань Юань розвеселилася і запитала: — Як це — бути ченцем?

— Ніяк, головне, що шість основних коренів чисті. Більше мене ніхто не турбує. На жаль, не можу їсти м'ясо — це дуже боляче. — пожартував Цзян Сяо Ці.

Хто не знав, міг би подумати, що монах трохи не в собі. Тільки Юань Юань знала, скільки гіркоти містилося в його реченні.

Після народження Цзян Сяо Ці померла його мати. Батько був дуже жорстоким стосовно нього, бив і лаяв його за кожну дрібницю. Більшість одягу, в якому він ходив до школи, була порвана і дірява. У третьому класі вони з Юань Юань стали сусідами по парті. З добрими намірами вона іноді допомагала йому віднести порваний одяг назад до своєї матері, щоб полагодити, і часто брала його з собою на обід до себе додому, тому що часто чула, як його живіт бурчав під час уроків.

Побачивши, що вираз обличчя Юань Юань змінився з сонячного на похмурий, Цзян Сяо Ці швидко змінив тему розмови: — Що, якщо я скажу, що мені добре, ти теж захочеш приєднатися?

Ротик Юань Юань трохи усміхнувся. Її серце все ще відчувало трохи меланхолії, тому вона нічого не сказала.

— Я бачу любовні стосунки персикового цвіту на всьому твоєму обличчі, тому не приходь. — Сказавши це, Цзян Сяо Ці випростався і вказав на північний захід. — Там є кілька кімнат для медитації. Вони зарезервовані для великих благодійників, які іноді приїжджають і живуть два дні. Хоча зараз я тут чужий, але, зважаючи на нашу дружбу з дитинства, якщо в тебе виникнуть якісь неприємні справи в майбутньому, ти можеш шукати мене. Я надам тобі кімнату для медитації безплатно. Як тобі це, я ж досить лояльний, правда?

Весело сказала Юань Юань: — Напевно, я вже трохи розумію, як тобі вдалося стати легковажним майстром в такому юному віці.

Цзян Сяо Ці швидко приклав вказівний палець до рота, зашипів і сказав: — Це нормально, якщо все знати в серці, не викривати словами, ха-ха. — Після цього він запитав Юань Юань: — Твоя мама може бути зайнята деякий час, мені забрати тебе?

— Амітабга, краще бути шанобливим, ніж поступливим.

Юань Юань згадала, що в дитинстві мати часто водила її поклонитися Будді в храм Чунфу, молилася за безпеку і гарне навчання. Але тепер, коли вона виросла, вона не дуже поклонялася Будді. Вона відчувала, що вірити в буддизм означає відмовлятися від чогось, а не просити чогось. Вона розповіла про свій спосіб мислення Цзян Сяо Ці.

Цзян Сяо Ці похвалив її: — Трохи мудрості.

В цей час у Юань Юань задзвонив телефон. Вона підняла трубку і побачила, що це Фу Бей Чен. Вона швидко відповіла.

— Привіт. — Її голос був трохи хриплим, але це не було серйозно.

— Застудилася? — Фу Бей Чен відразу почув, що щось не так.

— Ах…

У слухавці виникла пауза: — Які симптоми?

— У мене трохи підвищена температура, але я відчуваю холод, і у мене нежить... У носі невеликий риніт.

— Приділяй більше уваги відпочинку.

— Звісно.

Вони коротко поспілкувалися. Вона чекала кінця дзвінка. Юань Юань просто хотіла повернутися назад. Здавалося, що він не мав нічого особливого сказати телефоном, ніби він просто подзвонив, тому що турбувався про неї?

Потім вона почула, як Цзян Сяо Ці сказав: — Благодійниця Чен Юань Юань, ваша усмішка майже порівнянна з усмішкою Майтреї!

По правді кажучи, Юань Юань була трохи засмучена через смерть бабусі. Але на деякий час кілька слів Фу Бей Чена розвіяли млявість в її серці.

Переклад з англійської і редактура: Buruliy

Подякувати:4441 1111 3516 9708

https://t.me/KATARNOVEL

","writing":{"title":"Завжди з тобою","originalTitle":"Always by your side","description":"Світ, як пейзаж, що обертається в послідовності кадрів. Але він знаходиться за межами цього кадру, ніколи не знаючи, де він знаходиться, котра година. Він лише знає, що є хтось, з ким він повинен зустрітися в цьому житті.\n\nВ очах усіх інших Фу Бей Чень — людина, яка справді заслуговує бути \"скромним дворянином, ніжним, як нефрит\". Чи то сімейне походження, чи то особистий характер — все в ньому бездоганне. Лише сам Фу Бей Чень знає, що його душа не є цілісною.\n\nРозбитий і тривалий сон дає йому зрозуміти, що цей сон — спогад з його попереднього життя. І в цьому сні — вона, яка викарбувана в його кістках і серці.\n\nТут з'являється Чен Юань Юань, лише один її погляд, і серце чоловіка пришвидшує свій ритм.","image":"https://ua-ranobe.s3.eu-central-1.amazonaws.com/prod/6603-256x400_d9oc","__typename":"Writing"},"__typename":"Episode"}}