{"episodeBySubId":{"id":311,"subId":15,"seqTitle":"Том 3 Розділ 1","title":"Друга переведена учениця","slug":"3-tom-3-rozdil-1-druha-perevedena-uchenytsia","text":"

Вона облизала губи і відчула смак поту.

Територія, розгорнута навколо її тіла, дозволяла їй контролювати все - від гравітації до температури і вологості. Отже, той факт, що вона могла виявити піт, навіть якщо його було небагато, вказував на те, що причина була не в зовнішніх умовах, а в чомусь іншому. Найімовірніше, це були надмірні фізичні навантаження, серйозна хвороба та ненормальне напруження.

\"...\" Тобіічі Оріґамі важко ковтнула, намагаючись відрегулювати дихання, перш ніж відрегулювати хватку високопродуктивного лазерного клинка \"Безболісний\", що лежав у її руці.

Її струнке тіло було загорнуте не в звичну шкільну форму, а в бойовий костюм і БР-комплект - механічну броню, яку сучасні маги вдягають, щоб здійснювати свої магічні подвиги. Маг у такому вбранні та з розгорнутою Територією - це, по суті, надлюдина.

Однак, виглядало так, нібито надлюдина Оріґамі зараз була загнана в глухий кут.

\"А-а-а-а-а?!\"

\"...!\" Вона задихнулася від крику, який почула по радіо у своїй гарнітурі. Це був знайомий їй голос. Це був голос члена Проти Духового Загону Оріґамі, скорочено - ПДЗ.

Це була дев'ята людина, яка впала. Це означало, що всі її союзники загинули.

\"...Нгх.\" Ховаючись за перешкодою, Оріґамі віддавала команди подумки.

Миттєво світло всередині її Території зігнулося, і в поле зору потрапила сцена, яку вона не могла бачити зі свого поточного положення: зона спеціальних маневрів, що прилягала до наземних сил самооборони, гарнізону Тенґу, спеціального поля, яке Оріґамі та решта членів ПДЗ використовували для втілення своєї магії під час тренувань з їхніми Ріалайзерами.

У центрі цього простору, захаращеного зруйнованими предметами, стояла дівчина з волоссям, зібраним у хвіст.

Такамія Мана.

Оріґамі тихо вимовила її ім'я, роздивляючись її.

Їй було близько чотирнадцяти чи п'ятнадцяти років. На її витонченому обличчі, яке прикрашала косметична мітка під лівим оком, все ще зберігалася невинність. Її мініатюрна статура була загорнута в механічну броню, яка погано підходила до вигляду її - БР комплект.

Її бойовий костюм дещо відрізнявся від костюмів Оріґамі та її соратниць: на плечах у неї було щось схоже на щити. Імовірно, це був прототип для наступного покоління обладнання.

\"- Гаразд. Залишилася тільки одна людина. Нападай на мене, звідки хочеш\", - сказала Мана, навіть не глянувши на члена ПДЗ, що впав до її ніг.

Оріґамі не могла бачити їх зі своєї позиції, але вона знала, що вісім інших членів ПДЗ, яких було виведено з гри, лежали на землі за перешкодами, що вкривали територію. Мана розчавила їх з легкістю. Оріґамі відчувала себе так, наче билася з духом.

Мана була призначена до гарнізону Тенґу наприкінці минулого місяця. Судячи з усього, вона була асом Сил Самооборони. Ходили чутки, що вона входила до п'ятірки найкращих користувачів Ріалайзерів у світі. Судячи з усього, вона навіть сама вбила духа.

З одних лише розповідей випливало, що вона була надзвичайним монстром. Але коли вона запитала, чи може хтось із них перевершити її в день, коли її представили їхній команді, самопроголошена еліта ПДЗ ніяк не могла дозволити виклику залишитися неприйнятим.

Тож під приводом перевірки Мани на міцність вони погодилися на спеціальне тренування - одна проти десятьох. Чесно кажучи, саму Оріґамі це не особливо цікавило. Але...

\"...\" Вона згадала розмову, яка відбулася з Маною того дня.

Коли Ману призначили до гарнізону Тенґу, Оріґамі та її соратники саме переглядали відеозапис нещодавньої битви.

Мана подивилася на хлопця на екрані - Іцуко Шідо - і сказала: \"Братик?!\".

Оріґамі нічого не знала про те, що у Шідо є ще одна сестра. Тому вона запитала про це пізніше, і Мана здивувалася.

\"!

\"Сержанте Тобіічі, ви знайомі з моїм братом?! Хм... Так, гадаю, я можу розповісти тобі про це, якщо ти візьмеш участь у цих тренуваннях. Це моя єдина умова.\"

Це не залишило Оріґамі вибору, тож зрештою вона приєдналася до цих тренувань.

І ось результат. Дев'ять членів її команди вже були нейтралізовані, а Оріґамі втратила все своє спорядження, окрім лазерного клинка ближнього радіусу дії. Натомість на Мані не було жодної подряпини.

\"...Якщо ми продовжуватимемо в тому ж дусі, у нас закінчиться час, розумієш?\" Мана зітхнула, її фраза була трохи штучною.

Не було ніякого сенсу ховатися там. Оріґамі встала.

\"- Ох!\" вигукнула Мана. \"Ти нарешті вирішила прийняти свою долю?\"

\"...\" Оріґамі віддавала команди в думках і активувала рушії на спині.

Єдиною зброєю, що залишилася у неї, був \"Безболісний\" клинок. Її кінцевим рішенням було довести справу до ближнього бою. Вона нахилилася вперед і помчала повітрям з неймовірною швидкістю.

\"А ти смілива. Я не відчуваю до тебе неприязні за це\". Куточки її рота скривилися, коли Мана перетворила пристрій на своїх плечах і спорядила його в руках. \"Стиль меча Муракумо\".

Наступної миті з кінчика щита з'явилося величезне світлове лезо.

Але Оріґамі не зупинилася. Розмахуючи \"Безболісним\", вона рухалася ще швидше. Однак вона добре знала, що зіткнеться з контратакою ворога, який так поспішає.

\"- Зараз\".

Отже, в ту мить, коли її територія торкнулася території Мани, Оріґамі стрімко стиснула свою. Зазвичай поле було розгорнуте назовні на три метри в усіх напрямках, а тепер вона одним подихом зменшила це коло до десятої частини цього розміру.

Двигуни позаду неї виступили з її Території і миттєво відновили свою нормальну масу. Водночас Оріґамі відпустила зв'язок між двигунами та своїм костюмом, вигнула тіло, ніби притискаючи до себе піхви меча, позбавленого світлового леза, і прослизнула повз Ману.

\"Що...?\" Очі Мани широко розплющилися. Цей рух був явно несподіваним.

Втративши свого власника, двигуни, підкоряючись закону інерції, наблизилися до Мани, наче величезна куля.

\"Нгх! О ні...!\" Вона швидко повернула собі самоконтроль і розрубала маневрові двигуни навпіл своїм світловим лезом.

Пролунав вибух, а розрубаний корпус двигуна впав на землю, випускаючи струмінь диму.

Але саме це і було метою Оріґамі.

\"-!\" Вона рематеріалізувала клинок \"Безболісний\" і повернула вістря до спини Мани - одним ударом пробила її захист, на мить поки Мана була зайнята відбиттям маневрового двигуна.

Саме так, як і планувала Оріґамі, клинок подряпав Бр оснащення Мани.

\"Що?!\" - закричала вона.

У ту мить, коли кінчик її лазерного леза досяг спорядження Мани, вона відчула відчуття, ніби рука пройшлася по всій поверхні її тіла, а потім її рух зупинився.

\"Фух! Це було небезпечно\". Мана повернула голову і подивилася на неї.

Оріґамі ахнула. Сумнівів не було: Мана зупинила рухи Оріґамі своєю Територією.

Однак це не було несподіванкою. Враховуючи швидкість реакції Мани, Оріґамі подумала, що вона може відреагувати на атаку миттєво після того, як розбереться з реактивними двигунами. Зрештою, вона була дуже близько до тіла Мани. Усередині її території.

Але вона також розрахувала, що територія Мани не зможе вплинути на неї, коли вона зменшить свою територію до тридцяти сантиметрів. Однак здавалося, що вона була надто оптимістичною у своїх розрахунках.

\"На жаль, мушу сказати тобі, що так воно і є\". Мана повільно повернулася і доторкнулася своїм світловим лезом до плеча Оріґамі.

Над їхніми головами пролунав звуковий сигнал, а потім Оріґамі почула голос у навушниках.

\"Тренування завершено. Перемогу здобуває Такамія Мана\".

Повернувшись до гарнізонного ангару після тренування, Оріґамі опустилася на підлогу і втупилася в неї поглядом. Немов згадуючи відчуття, що виникли менше години тому, вона стиснула праву руку.

\"...\"

Її тіло було страшенно важким, бо вона щойно деактивувала свою Територію. Сам акт підняття руки і стискання долоні здавався неприродним, наче вона плавала у в'язкій багнюці. Навіть це цілком природне явище здалося їй ознакою власного безсилля, і вона несвідомо стиснула кулак.

\"Такамія Мана\".

Вона поводилася зі своєю абсурдно точною Територією з такою вправністю, що бойовий костюм здавався продовженням її власних кінцівок. Тепер чутки мали сенс. Вона справді була генієм.

Оріґамі мала б вітати такий розвиток подій. Мана була людиною і членом ПДЗ. А це означало, що, як і Оріґамі, її метою була перемога над духами. З магом її класу відсоток успіху в їхніх місіях різко збільшиться.

Хоча вона розуміла це розумом, незрозуміле розчарування і роздратування лише посилювалося в її серці.

\"...Така сильна\". Оріґамі подивилася на свій стиснутий кулак.

\" Ти теж щось неймовірне, старший сержанте Тобіічі\".

Вона почула голос зверху і рвучко підняла обличчя вгору. Там стояла Мана, в одному лише бойовому костюмі, тримаючи в кожній руці по спортивному напою.

\"Випий, якщо хочеш\". Вона простягнула пляшку в лівій руці.

\"...\"

Незважаючи на те, що вона теж щойно звільнила свою Територію, Мана рухалася нормально, без жодних ознак млявості.

Оріґамі подивилася на неї зі складними почуттями, коли вона підняла важку руку, щоб взяти пляшку.

Мана задоволено кивнула і, випивши, продовжила розмову. \"Чесно кажучи, я була здивована. Можливо, це були лише кілька міліметрів вістря меча, але минуло вже досить багато часу з тих пір, як хтось зміг провести таку атаку проти мене\". Вона сказала це без жодної агресії, так, ніби просто оцінювала майстерність Оріґамі.

Оріґамі зціпила зуби. \"Як мені стати такою ж сильною, як ти?\"

Брови Мани піднялися вгору. \"Я не знаю, як на це відповісти...\"

\"Я чула, що ти вбила духа, - сказала Оріґамі. \"Я хочу знати подробиці.

\"Ти чула, що я... вбила духа?\" Мана знизала плечима. \"Ну, самі слова не є помилковими...\".

Оріґамі злегка схилила голову набік. \"Що це означає?\"

\"Мм.\" Мана зробила паузу. \"Краще не ставитися до цієї штуки так, як до інших Духів\".

\"Будь-яка дрібниця - це добре. Незалежно від того, наскільки тривіальна. Розкажи мені.\"

\"Ну, я гадаю так, але... Навіть якщо я не скажу тобі зараз, ти, швидше за все, матимеш можливість побачити її досить скоро. Саме з цієї причини я була призначена сюди.\"

\"...?\" Оріґамі підняла брову. \"Мені сказали, що тебе призначили сюди для посилення нашої боєздатності.

\"Це не є неправдою\", - погодилася Мана. \"Але якщо бути більш точним, то в цій місцевості підтвердився сигнал певного Духа\".

\"Певного Духа?\"

\"Так. Найстрашнішого духа. Я переслідую її вже деякий час. Її ідентифікатор...\"

Бац! Бац! Вони обидва отримали по голові..

“…!”

\"Ой!\"

Оріґамі та Мана притиснули руки до голів, а потім одночасно повернули обличчя праворуч.

Капітан ПДЗ - Рюка Кусакабе, стояла там у формі Сил самооборони, тримаючи в одній руці щось схоже на згорнуту брошуру.

\"Ах. Виж. Двоє. Тебе...\"

Вена на її лобі піднялася, коли вона клацнула пальцем на металеві уламки, знайдені на полігоні - розколотий навпіл рушійний блок.

\"Я ж казала, що це має бути імітація бою, хіба ні?! То навіщо ви знищуєте наше дорогоцінне обладнання?!\"

Обидві дівчини якусь мить дивилися на шматки металу, перш ніж відкрити роти.

\"Я не могла увійти у відкритий бій зі старшим лейтенантом Такамією, тримаючи...\"

\"Можливо, це була імітація бою, але я зрозуміла, що ми не отримаємо правильних даних, якщо я не...\"

Бац! Бац!

\"Прибережіть благородні промови після того, як дізнаєтесь ціну за одиницю \"Ріалайзера\", - сказала їм Рюка. \"Наш бюджет не безмежний.\"

\"Зрозуміло.\"

\"Я буду діяти на свій розсуд.

\"Ну чесне слово...\" Рюка зітхнула. \"Відтепер будьте обережнішими. Їхній командир розправила плечі і пішла геть.

Коли вони більше не могли її бачити, Мана незадоволено стиснула губи. \"Цей капітан - справжня головна біль. Це скупість, яка дозволяє Духам робити з тобою все, що їм заманеться.\"

\" Згідна.\" Оріґамі кивнула.

\"Схоже, що ми з вами порозуміємося, старший сержант Тобіічі\". Мана підняла куточки губ догори. \"Зрештою, ми маємо справу з істотою, відомою як Дух. Якщо ми зациклимося на грошах, ми ніколи не досягнемо перемоги над тими, проти кого могли б перемогти\". Вона драматично знизала плечима.

Нічого не кажучи, Оріґамі знову подивилася на її обличчя. Вона справді була дуже схожа на Шідо. Але у Шідо була лише одна молодша сестра. Начебто.

Оріґамі ніколи з нею не розмовляла, але бачила її багато разів. Которі Іцука. Само собою зрозуміло, що вона не була тією самою людиною, що й Мана. Але згідно з базою даних \" Оріґамі\", Шідо був усиновлений, тож вона не могла повністю виключити можливість того, що Мана була його біологічною сестрою.

\"Другий лейтенант Такамія, - почала Оріґамі, - ви обіцяли. Розкажіть, як ви з Шідо пов'язані між собою\".

\"Шідо? Хто це?\" Мана виглядала збентеженою.

Дивно.

\" Хлопець на відео з битви з Відлюдником, яке ми дивилися днями, - продовжила Оріґамі з сумнівом. Той, кого ти назвала \"Братиком\". Ти обіцяла, що розповіси мені, якщо я візьму участь у тренуванні\".

\"Братик...\" Мана насупилася.

\"У чому справа?\"

\"О, просто трохи болить голова\". Вона притиснула руку до потилиці.

Оріґамі вже бачила Ману в такому стані раніше. У неї була така ж реакція, коли вона побачила Шідо на відео.

\"...! Вибачте, вибачте. Зі мною все гаразд. Ми говорили про мого брата, так?\" Ніби для того, щоб розвіяти біль, Мана злегка похитала головою, а потім доторкнулася до грудей свого бойового костюма і витягла звідти маленький срібний медальйон. Всередині був малюнок маленького хлопчика та дівчинки.

\"Шідо\", - прошепотіла Оріґамі. Так, помилки не могло бути - це був маленький Шідо Іцука. А дівчинка з помітною ознакою краси поруч з ним - це точно була Мана. \"Що це?\"

\"Фотографія з давніх часів. Це єдиний спогад про брата, який у мене залишився після того, як нас розлучили\".

\"Розкажи мені подробиці\", - наполегливо попросила Оріґамі.

\"Вибач, але...\" Мана занепокоєно скуйовдила волосся. \"Боюся, я не дуже багато пам'ятаю.

\"...? Тобто?\"

\"Розумієш, я не пам'ятаю минулого.

\"Амнезія?

\"Простіше кажучи, так, гадаю що так. Але в ту мить, коли я побачила це відео, я згадала. Я колись називала цю людину своїм братом\".

\"То навіщо тоді ставити умову битися з тобою?\" - запитала Оріґамі з підозрою, дивлячись на неї.

\"Ох\". Мана вибачливо опустила голову. \"Я хотіла побачити твої справжні здібності. Ти здавалася найздібнішою в цьому загоні. Насправді, ти виявилася кращою, ніж я очікувала.\"

\"...\" Оріґамі витріщилася на неї, нічого не кажучи. Вона не знала, як почуватися, коли їй сказали, що вона \"краща, ніж очікувалося\", після того, як вона засвоїла величезну різницю між їхніми здібностями.

\" Старший сержанте Тобіічі?\" Мана підняла очі на Орігамі. \"Разом з моїми вибаченнями, я хочу попросити вас про ще одну послугу\".

\"Про яку?\"

\"Я розумію, що, можливо, прошу занадто багато, але... ти ж знаєш мого брата, так? Чи не могли б ти розповісти мені все, що знаєш про нього?\"

\"...\" Оріґамі відчула, що їхні позиції змінилися, але після коротких роздумів вона погодилася, кивнувши головою. \"Його звуть Шідо Іцука, шістнадцять років.

\"Так.\"

\"Його сім'я складається з батька, матері та молодшої сестри. Наразі батьки перебувають у закордонному відрядженні, і будинок порожній. Вміє виконувати всі домашні обов'язки.\"

\"Хм.\"

\"Група крові друга, резус позитивний. Зріст сто сімдесят цілих нуль десятих сантиметра. Вага п'ятдесят вісім цілих п'ять десятих кілограма. Зріст сидячи дев'яносто два сантиметри. Плечі тридцять два сантиметри. Передпліччя двадцять три цілих дев'ять десятих сантиметра. Обхват грудей вісімдесят два сантиметри. Талія сімдесят три сантиметри. Стегна вісімдесят сім цілих шість десятих сантиметра.”

\"...Вибач?\"

\"Гострота зору правого ока - нуль цілих шість десятих; лівого ока - нуль цілих вісім десятих. Сила хватки правої руки - сорок три і п'ять десятих кілограма; лівої руки - сорок один і два десятих кілограма. Кров'яний тиск між сто двадцятьма вісьмома і сімдесятьма п'ятьма. Рівень цукру в крові - вісімдесят вісім міліграмів на децилітр. Рівень сечової кислоти - чотири міліграми і два міліграми на децилітр\".

\"С-стоп! Стій!\" вигукнула Мана, схвильована. \"Я про це не питала!\"

\"О,\" сказав Орігамі.

\"І звідки у тебе такі детальні дані? Це що, жарт?\"

\"Зовсім ні\", - із серйозним обличчям відповіла Оріґамі. \"Ці дані є точними\".

\"...\" Мана насупила брови, на її обличчі виступив піт. \" Вибач, що питаю, але які у вас стосунки з моїм братом, старший сержанте?\"

Оріґамі відкрила рота без жодних вагань чи нерішучості, й ні на мить не замислюючись відповіла.

\"Я його дівчина.”

***

“Гей. Що ти робиш, Шідо?\"

\"Га?!\" Шідо спантеличено скрикнув, коли раптово почув це запитання у вітальні власного будинку. Озирнувшись, він побачив дівчинку в шкільній формі, з довгим волоссям, заплетеним у косички з чорними стрічками, яка страхітливо стояла, поклавши руки на стегна.

Це була молодша сестра Шідо, Ітцука Которі - в режимі командира.

Її чарівні круглі очі були сердито примружені, а паличка Чупа-Чупса в роті стирчала, як хвіст загрозливого звіра.

\"Що ти маєш на увазі, що? Я йду до школи\". Він подивився на себе. Він був одягнений у свою (літню) форму, у правій руці - портфель, у лівій - сумка з обідом. З будь-якого погляду це був стиль \"прямує до школи\".

Которі знизала плечима, наче в американському комедійному серіалі, і похитала головою. \"Гаразд, давай ще раз. Що це у тебе в лівій руці, Шідо?\"

\"Обід.\"

\"Для тебе?\"

\"Ні. Для Токи.\"

Його власний обід був захований у шкільному портфелі. Шідо приготував цей обід для дівчини, яка жила в сусідньому будинку, своєї однокласниці Токи Ятоґамі.

\"І як ти збираєшся передати його Тоці?\"

\"Я збирався вкинути його до її поштової скриньки...\"

Оскільки він не міг піти до школи і віддати її, він використовував запасний ключ від поштової скриньки і щоранку залишав там обід.

\"Ох!\" - вигукнула вона. \"Це все? Зараз стає спекотно, тож ти боїшся, що він може зіпсуватися? Не хвилюйся. Я поклав туди пакет з льодом і антибактеріальну плівку. Хоча, мабуть, було б краще, якби я поклав туди ще й мариновані сливи. Але знаєш, Тока не дуже любить...\"

Которі штовхнула його ногою в ногу, і Шідо зі стогоном перекинувся на спину. Він впустив свою сумку, але йому вдалося якось втримати обід Токи.

\"Що ти робиш?!\"

\"Ти говориш так, ніби спиш\", - огризнулася вона. \"Навіщо ти лізеш до її поштової скриньки?\"

\"Я не можу віддати їй це інакше. Почнемо з того, що ми йдемо до школи в різний час...\"

\"Ось тут.\" Которі витягла \"Чупа-чупс\" з рота і клацнула ним у бік Шідо. \"Минуло два тижні, відколи Тока переїхав у сусідній будинок. Скільки разів ти ходив з нею до школи?\"

\"Га?\" Він підняв погляд вгору і почав рахувати в думках. \"Тепер, коли ти про це згадала, не ходив. Жодного разу\". Він почухав щоку вільною правою рукою.

З різних причин Шідо і Тока жили разом у цьому будинку недовго, але протягом цього часу вони намагалися йти до школи в різний час, щоб у їхньому класі не ходили дивні чутки. Але тепер вони були сусідами, хоча й не жили під одним дахом, тож більше не було потреби бути такими обережними. Насправді, вони майже щодня ходили додому разом.

Він припускав, що вони так і не змогли позбутися цієї звички, і Шідо навіть зараз йшов до школи трохи раніше. До того ж, Тоці було трохи важче вставати з ліжка, ніж йому.

\" Ви живете по сусідству і вчитеся в одному класі\". Которі роздратовано приклала руку до чола. \"Я не розумію, чому ти маєш так старатися, щоб відмовитися від того, щоб разом ходити до школи. І ти не зможеш віддавати Тоці все це, коли з'явиться інший Дух. Тож намагайся бути з нею тоді, коли це можливо\".

\"Угу. Угу...\", - напівстогнав Шідо і замовк.

Цей світ зіткнувся з раптовими катастрофами, відомими як просторові струси. Як випливає з назви, простір навколо місця його виникнення був розірваний величезним вибухом. Це була серйозна природна катастрофа - навіть у наш час, навіть із засобами прогнозування просторових струсів і швидкої відбудови будівель.

Хоча це не було публічно відомо, причиною цих просторових струсів вважають істоту, яку називають Духом. Коли Дух, який зазвичай існував в окремому вимірі, з'являвся в цьому світі, просторове середовище спотворювалося, що, як вважалося, і було причиною просторового струсу.

Природно, що люди, які знали про цих Духів, обирали різні стратегії, щоб уникнути цієї катастрофи. Існувало два основних методи. Один полягав у силовому знищенні Духів. А інший був...

\"Сподіваюся, ти запам'ятаєш. Коли з'явиться наступний Дух, ти повинен будеш змусити її знову зашарітися і засміятися\".

\"Я-я розумію\", - відповів Шідо зі збентеженим зітханням.

Так. Це був інший метод: зустрітися з Духом, коли вона з'явиться, заговорити з нею, запросити на побачення, викликати симпатію... і запечатати її поцілунком.

Він не розумів, чому саме так, але Шідо, очевидно, мав здатність замикати силу Духа, роблячи це. І саме Рататоск, організація, до якої належала Которі, помітила цю силу.

\"Добре. Тоді ти сьогодні підеш до школи з Токою. Гаразд?”

\"Мм. Зрозумів.\" Він не мав особливих заперечень. Він взяв свою сумку і попрямував до вхідних дверей.

\"Гей, Шідо. Ти забув це\", - сказала Которі, і Шідо подивився на свої руки.

\"Що? У мене було щось ще?\"

\"Це. Ось.\" Вона поклала маленький навушник на долоню і простягнула руку. А потім підняла вказівний палець іншої руки і вказала на своє вухо, ніби кажучи, що він повинен вставити цей навушник прямо зараз.

\"...А-а-а? Чому...?\"

\"Це чудова можливість. Заодно трохи потренуємося. Давай, вставляй. Ось так.\"

Куточок рота Которі скривився, коли вона наполовину вставила навушник йому у вухо.

\"Тренування? Що саме ти збираєшся робити цього разу?\"

\"Точно, так. Сьогоднішнє завдання - поводитися так, щоб Тока не ревнувала\".

\"Га? Не змусити її... ревнувати? Що це означає?\"

\"Мм. Пам'ятаєш, коли Йошіно з'явилася минулого місяця?\"

\"...! О-о-о-о.\" Шідо кивнув.

Йошіно була маленькою дівчинкою Духом, яка з'явилася після Токи. Коли вона з'явилася, Тока чомусь дивно похмуро виглядала.

\"Суть в тому, що Тока не хоче, щоб ти дружив з іншими дівчатами\".

\"Що...? Ч-чому ні?\" запитав Шідо.

Которі презирливо зітхнула. \" У будь-випадку. Коли ти дружиш з іншими дівчатами, психічний стан Токи стає нестабільним, і в результаті сила Духа знову витікає в її тіло.

Якщо це відбуватиметься щоразу, коли з'являтиметься новий Дух, ми опинимося у справжній біді. Ось так\". Вона наставила на нього вказівний палець. \"Сьогодні, коли ти йтимеш до школи, наші співробітники розіграють кілька трюків, щоб розпалити її ревнощі. Ти повинен перехопити їх і заспокоїти її\".

\"Заспокоювати її?\" Шідо виглядав розгубленим. \"Що саме я маю робити...?\"

\"Що завгодно. Просто йди.\" Которі, вочевидь, не цікавило, що він мав сказати. Вона повернула його до вхідних дверей і штовхнула в спину. \"Тоці вже час іти. Я розповім тобі все по навушнику.\"

\"Ні, н-но...\" Шідо все ще не переосмислив ситуацію, але за останні два місяці він до болю добре засвоїв, що боротися з Которі, коли вона в такому настрої, безглуздо. Не маючи іншого вибору, він взув свої ноги в черевики.

\"Ооо, так, - сказала Которі з-за його спини. \"І ще одне. У нас сьогодні гостя. Переконайся, що ти з нею трохи поспілкуєшся. Хоча я впевнена, що це буде просто звичайне привітання\".

\" Гостя?\"

Не відповівши на запитання Шідо, Которі піднялася сходами. Вона сказала, що дасть йому вказівки по навушнику, тож, мабуть, збиралася на балкон, де її забере Фраксінус.

Він дивився їй услід, спантеличений. Але це вже нічого не могло змінити. Він відчинив двері і вийшов на вулицю. Миттєво денне світло обпекло йому сітківку.

\"Нгх...\"

Було 5 червня. Сезон дощів мав би вже розпочатися, але чомусь погода була благословенною - так, ніби небо вичерпало свій запас дощу минулого місяця.

Сонячне світло, яке в звичайний рік перехопили б хмари, відбивалося від поверхні землі і підвищувало температуру. Існувала велика ймовірність того, що він не витримав би спеки, і тому Шідо того дня переодягнувся в літню форму.

\"А...?\"

Він побачив постать, що стояла перед будинком Іцуки, і широко розплющив очі.

Дівчина приблизно того ж віку, що й Которі. Одягнена в тонку, легку сукню, з білим солом'яним капелюшком, нахиленим далеко вперед, ніби прикриваючи очі. Волосся синє, як океан, розливалося від краю до краю, і з цієї відстані він міг сказати, що сапфірові очі були звернені до нього. Найбільше вирізнялася її ліва рука. На ній чомусь була кумедна лялька кролика.

\"Йошіно?!\"

Він ніяк не міг забути ім'я дівчини з такою характерною зовнішністю. Шідо відчинив хвіртку і підійшов до неї.

\"Привіт, Шідо. Давно не бачились!\" Лялька кролика затріпотіла ротом, відкриваючи і закриваючи його.

\"Т-так, давно не бачилися. Йошінон\", - відповів Шідо ляльці. Ляльку звали Йошінон. Це була подруга Йошіно.

Сама по собі вона була звичайною лялькою, і він був упевнений, що голос насправді був черевомовленням. Але коли Йошіно одягала її, інша особистість на ім'я Йошінон з'являлася поряд з її власною. Здавалося, що дії та мова ляльки не були пов'язані з Йошіно.

\"Як справи? Ви всі закінчили свої тести на сьогодні?\"

\"Хм, самі тести я вже давно закінчила. Я просто трохи потренуюсь, гаразд?\" сказала Йошінон, радісно махаючи своїми короткими рученятами.

\"Тренувався?\" перепитав Шідо, і Йошінон підняла криси капелюха Йошіно.

\"...!\" Плечі Йошіно підскочили вгору. Але після важкого ковтання вона відкрила тремтячі губи.

\"Д-добро... Доброго ранку. Шідо...!\" - сказала вона, її голос був трохи чіткішим, ніж минулого місяця.

\"О?!\" Він широко розплющив очі і злегка відсахнувся.

Сором'язлива, інтровертна Йошіно майже всі реакції на зовнішній світ залишала Йошінон, вважаючи за краще не говорити надто багато самій. Принаймні, він перший раз не чув, щоб вона говорила таким гучним голосом.

Тут він почув задоволене пирхання у правому вусі. Которі. Він припустив, що вона зараз на борту \"Фраксінуса\".

\"Що ти думаєш? Знаєш, вона тепер теж може говорити зі мною і Рейне.\"

\"Справді? Це дивовижно, Йошіно!\" сказав Шідо, і Йошіно збентежено смикнула краєчок капелюха, але куточки її рота нерішуче ковзнули вгору.

Шідо почув, як Которі відкинула вбік свій \"Чупа-чупс\". \"У найближчому майбутньому я хочу, щоб Йошіно теж жила поза кораблем. Можливо, через те, що у неї є Йошінон, з якою вона може поговорити, вона менше накопичує стрес, ніж Тока. Звичайно, добре, якщо вона залишиться на кораблі, але Рататоск хоче, щоб Духи навчилися жити у світі і жили щасливо\".

\"Хм. Звучить як гарна ідея.\"

\"Мм. Тож вона сьогодні просто заскочила привітатися.\"

\"Тобто?\"

\"Якби Йошіно жила поза кораблем, вона б у першу чергу пішла туди, так?\"

Шідо підвів обличчя і подивився на багатоквартирний будинок, що височів поруч з будинком Іцуки.

Будинок, в якому жила Тока, був спеціальною резиденцією для Духів, побудованою на замовлення Рататоска. Він був побудований таким чином, що навіть якщо трапиться найгірше, то знищити його буде нелегко.

\"Ну... мабуть, так\". Він кивнув.

\"У такому випадку, буде погано, якщо вона не зможе поговорити з Токою\".

\"Ооо...\"

Це було дуже вірно. Вони, мабуть, жили б у різних квартирах, але в певному сенсі були б сусідами.

Перш за все, Тока і Йошіно були духами. Йошіно все ще відчувала себе трохи ніяково поруч з Токою, але було очевидно, що було б краще, якби вони могли по-справжньому поговорити одна з одною.

Автоматичні двері багатоквартирного будинку відчинилися, і з них, позіхаючи, вийшла дівчина.

Довге волосся кольору ночі різко контрастувало з сонячним світлом. Красиве обличчя. Очі, як блискучі кристали. Це була однокласниця Шідо, Дух Ятґгамі Тока.

\"...!\" Шідо затамував подих.

На Тоці був не піджак, який вона носила до минулого тижня, а її літня форма - блузка з короткими рукавами та стрічкою на шиї.

Шідо формально теж був у літній формі, тож у цьому не було нічого дивного. Але його серце несподівано закалатало від цього вбрання, яке підкреслювало силует її тіла.

\"Мм? Шідо?!\" Тока нарешті помітила його і вигукнула, широко розплющивши очі. \"Що з тобою? Дивно бачити тебе так пізно вранці!\"

\"Т-так\", - відповів Шідо, дивлячись куди завгодно, але не на Току. \"Я просто подумав, що було б добре час від часу ходити до школи разом. Ну, знаєш.\"

Її щоки злегка зашарілися, а обличчя засяяло. \" Правда?! Угу, це - гм, я думаю, що це класно!\" Вона кивнула, дуже зрадівши.

Від її безсоромного захоплення у нього заплітався язик. Не знаючи, що сказати далі, він простягнув їй сумку з обідом. \"І ще ось. Обід\".

\"Ооо!\" Вона взяла його, і посмішка розпливлася по її обличчю. \" Ну, і що в ньому сьогодні?!\"

\"Спаржа, загорнута в бекон, котлета з м'ясного фаршу, яєчня, салат з макаронів і міні-помідори\", - сказав Шідо. \"О! І курячий рис.\"

\"Ого...!\" Тока затремтіла, крутячи головою навколо, щоб оглянути місцевість, і притиснула сумку з обідом до грудей. \"Шідо, це нормально?!\"

\"Що...? Що нормально?\" - запитав він, дивлячись на неї порожнім поглядом.

Тока знизила голос. \"З'їсти на обід спаржу в беконі та котлету з м'ясного фаршу. Чи не буде великої біди, якщо всі дізнаються, що ми живемо в такій розкоші...? У найгіршому випадку, через цей обід може спалахнути жорстока війна...\"

\"Так, про це не варто хвилюватися.\"

\"Справді? Сподіваюся, що ні. Але готувати рис з куркою - це все одно, що задирати носа перед богом... Це ж не порушує жодних міжнародних законів, чи не так?\" Тока говорила з дуже серйозним виглядом.

Де саме вона набралася таких слів?

\"Ні, забудь про це\", - сказав він. \"О! Ти не любиш курячий рис? Якщо хочеш, я можу дати тобі свій обід\".

Оскільки Оріґамі знову знайшла б це дивним, що їхні обіди були б абсолютно однаковими, останні два тижні він дещо змінював меню. Насправді це були залишки від вечері напередодні, тож йому не довелося докладати особливих зусиль.

Але щойно Шідо зробив цю пропозицію, Тока так люто затрясла головою з боку в бік, що вона ледь не впала, бо стискала сумку з обідом.

Він не міг не посміхнутися. Всі його ранкові зусилля були недаремними, коли вона була такою задоволеною своєю їжею..

Вона переклала сумку з обідом в одну руку з трохи знервованим виразом обличчя і зробила глибокий вдих, ніби для того, щоб заспокоїти своє калатаюче серце. \"Мм?\"

Її очі різко округлилися, і вона повернулася обличчям до дівчини, що сиділа поруч із Шідо. Очевидно, вона щойно помітила її.

\"О! Йошіно! Давно тебе не бачила!\" вигукнула Тока, безтурботна посмішка розплилася на її обличчі. Хоча у неї були свої сварки з дівчиною, вона, здавалося, не надто переймалася через це.

\"...!\" Але Йошіно затремтіла, коли зробила крок назад.

\"Ну ж бо! Ти зможеш!\"

\"Г-гаразд...\" Підбадьорювана Йошінон по ліву руку, вона змогла якось встояти на ногах. Вона зробила глибокий вдих і зібралася з силами, перш ніж підняти брови.

\"О! Вона продає мушлі на березі моря...!\"

Чомусь вона вигукнула вокальну розминку.

\"Мм.\" Тока розгублено насупила брови і перевела погляд на Шідо. \"Це... щось означає? Це код?\"

\"Ні... Йошіно?\" запитав Шідо, криво посміхаючись.

\"Ааа!\" Йошінон сплеснула руками. \" Зітріть це з пам'яті, будь ласка! Вона просто зайшла занадто далеко з нашою практикою! Перездача! Ще раз!\"

Йошінон кивнула і знову стала перед Токою. \"Д-доброго... ранку...\" Її голос був тихішим, ніж коли вона говорила з Шідо. Але було зрозуміло, що вона вимовила слова.

\"Ооо, доброго ранку!\"

\"...!\" Йошіно знову затремтіла, але їй вдалося не відступити.

Настала коротка мовчанка, коли дві дівчини стояли обличчям до обличчя.

\"Чому ти мовчиш, Шідо?\" пронизливий голос Которі пролунав у вусі Шідо. \"Йошіно хвилюється. Знайди їй тему для розмови.\"

\"А...? О-о-о.\" Він подивився на Йошіно. Тепер, коли вона згадала про це, в ній було щось трохи інше, ніж тоді, коли він бачив її востаннє.

\"Йошіно, ти сьогодні в солом'яному капелюсі, так?\"

Востаннє, коли він її бачив, вона була без нього. А сьогодні на ній був прохолодний білий солом'яний капелюх.

\"...! Т-так!\" Йошіно відступила, на секунду сховавшись за Йошінон. \"Сьогодні спекотно... тож. Гм. Рейне... сказала...\"

\"О, то он воно що\", - сказав Шідо. \"Тобі дуже личить. Дуже мило.\"

\"...!\" Йошіно почервоніла, опустивши очі в землю.

Здавалося, що вона все ще не подолала свою сором'язливість. Він несвідомо посміхнувся.

\"Гей, ти збираєшся просто дати розмові закінчитися на цьому? Ти повинен залучити до неї Току \".

\"О... Так. Гей, Токо. Ти теж так думаєш?\"

\"Мм?\" Можливо, не очікуючи, що розмова зачепить її, Тока перевела погляд на Шідо, виглядаючи трохи здивованою. Потім вона перевела погляд на Йошіно. \"Мм. Дуже мило, Йошіно.\"

\"...! Д-дякую. Ти...\", - Йошіно затнувся, все ще дивлячись у землю, перш ніж раптом підняла обличчя, щоб подивитися на Току. \"Е-е-е... Т-Тока. Ти... мила. Занадто...\"

\"Мм? Ч-чому... Це якось ніяково\". Однак, навіть коли вона говорила, вона почухала своє обличчя, ніби вона не була незадоволена. Вона ніяково засміялася, перш ніж поглянути на Шідо. З якоїсь причини її щоки злегка почервоніли. \"Ти... Ти теж так думаєш, Шідо?\"

\"Га?\" - відповів він, спантеличений. Він не уявляв, що розмова повернеться до нього.

\"Сьогодні на мені інша форма, ніж минулого тижня... Як вона тобі?\"

Він помітив це одразу, як тільки побачив її. Легка літня форма школи Рейзен пасувала їй якнайкраще. Вона виглядала такою милою, що його голова могла б відірватися від надто сильного кивка на знак згоди. Він мовчки дякував літній спеці в Японії.

\"Т-так\", - спромігся вимовити він. \"Тобі дуже личить\".

\"Мм. Справді?\" Тока знову ненадовго замочала.

Наступної миті він почув сердитий крик у правому вусі.

\"Так, ні.\"

\"Що...?\"

\"Не \"щокай\" мені. Що ти робиш, Шідо? Твоє тренування вже почалося, ти ж знаєш.\"

\"Е-е...? Що ти маєш на увазі?\" - запитав він, знизивши голос.

\"Я ж казав тобі.\" Которі важко зітхнула. \"Завдання дня - не змусити Току ревнувати. Шідо, чому ти сказав Йошіно, що вона мила, але не Тока?\"

\"А...?\" - нерозумно промовив він і замислився над власними діями. Тепер, коли вона згадала про це, він відчув, що сказав лише те, що форма їй личить. \"Невже все було так погано?”

“Ну, так. Ось ти кажеш іншій дівчині, яка вона мила, прямо перед нею, не кажучи їй цього. Тока, можливо, цього не помічає, але її лічильник настрою трохи впав\".

\"Але Тока не звертатиме на це уваги...\"

\"Послухай, - перебила його Которі. \"Це правда, що Тока - Дух. Вона багато в чому відрізняється від людини. Але з такими речами не варто поводитися так, ніби вона особлива. Тока - звичайна дівчина.\"

\"...!\" Шідо прикусив губу. Йому було соромно за себе. Він говорив про те, що Духи повинні мати можливість жити нормальним життям, а сам, можливо, думав, що Тока чимось відрізняється від людей.

Він стиснув кулаки і повернувся до дівчинки. \"Т-Тока!\"

\"Е-е...?!\" Її плечі підскочили від несподіванки, коли він підвищив голос. \"Щ-що, Шідо?\"

\"Ти теж симпатична!\"

\"Що...?\" Її обличчя стало червоним, як буряк, коли вона відступила назад.

Він усвідомлював, що його власне обличчя теж почервоніло, але незважаючи на це, продовжував йти.

\"Так, мила! Супер мила! Неймовірно мила! Ти маєш чудовий вигляд у літній формі! Справді. Як тільки ти вийшла з під'їзду, я був шокований! Я не міг відвести від тебе очей! Секунду я не міг говорити! Ти така мила! Настільки, що я ледве можу витримати...\"

Тут його рот затулила рука Токи, перекриваючи потік слів.

\"М-ммм!\"

\"Я-я зрозумів! Будь ласка, припини!\" благала Тока ніяково кручачись на місці.

Він задихався. Те, що він сказав, не було брехнею, але, можливо, він захопився і зайшов надто далеко.

Поки він думав про це, у навушнику пролунав сміх, що відлунював у його вухах.

\"Пфт! Ххх хех! Ха-ха! Аха-ха-ха-ха-ха-ха-хаха-ха-ха-ха-ха!”

Которі, вочевидь сміялась. Прислухавшись, він також почув звук скрипучого стільця. Вона крутилася на своєму кріслі.

\"Дивовижно, Шідо. Ти що, ідіот?\"

\"Заткнися... Я знаю, ясно?\" - застогнав він, і піт на його лобі виступив на обличчі. \"Але я знову розлютив Току. Ну ж бо, Которі, що мені робити?\"

\"Га? Про що ти говориш?\"

\"Га?\"

\"Вимірювач настрою Токи злетів угору, як ракета, показуючи максимальний одноденний приріст. Вона ніколи не була в такому гарному настрої. Як щодо того, щоб піти і поглянути на її обличчя? Це може бути цікаво.\"

\"Е-е...? Навіщо?\" Він озвучив питання.

Однак Которі не відповіла йому. \"Що ж, у будь-якому разі, я не покараю тебе за це. Ми скоро заберемо Йошіно. А ви з Токою запізнитеся, якщо не поквапитеся до школи\".

Йошіно опустила голову в акуратному поклоні. \"Я... мушу... йти. Негайно. Розважайтесь. У школі... Шідо, Тока.\"

\"Гаразд. Приходь як-небудь привітатися.\"

\"Мм. Побачимося.\"

Шідо і Тока помахали рукою. Йошіно ще раз вклонився і побігла на інший бік дороги.

\"Гаразд. Ходімо, Токо?\"

\"Мабуть, так.\"

Вони пішли по асфальту, що нагрівався під променями сонця.

\"Тока? Зачекай секунду.\" Шідо зупинився, відчувши, що в неї щось не так зі спиною.

Так, на ній була тонка літня форма. Лінії її нижньої білизни - бюстгальтера - мали б бути ледь помітними. Але...

\"Мм?\" Вона повернулася, щоб подивитися на нього. \"Що сталося?\"

\"Тока, ти... гм...? Ти вдягнула його?\"

\"Кого вдягнула?\"

\"...бюстгальтер.\" Він спіткнувся на слові.

Тока з цікавістю подивилася на нього. \" Бюстгальтер? А що це таке?\"

\"...!\" Він задихався, перш ніж штовхнути її назад у під'їзд.

\"Що сталося, Шідо?!\"

\"Занадто пізно для цього!\" - закричав він. \"Ти хочеш сказати, що не носила його весь цей час?!\"

\"Що не носила?!\"

\"...!\" Шідо постукав навушником.

\"Ой. Ми дали їй кілька для неї. Але лумаю, вона просто не знала, для чого вони”

\"Не \"ойкай\" мені! З зимовою формою це було одне, але носити без ліфчика цю сорочку - це вже серйозно!\"

\"Ну, мабуть, так. Вони мають бути у верхній шухляді комода Токи. Можеш навчити її вдягати його?\"

\"М-м-м...?!\"

\"Там є ще хтось? Ходімо, якщо не поквапишся, то запізнишся.\"

\"...! Ааа, чорт забирай!\" Шідо прийняв рішення і повернувся до Токи. \"Токо, можеш впустити мене в свою квартиру на секунду?\"

\"Мм? О, звісно...\" Все ще спантеличена, Тока провела його до своєї кімнати. Щоб потрапити до її квартири, їм довелося пройти крізь три захисні стіни, не менші за банківські сейфи, які, напевно, стояли там на випадок надзвичайних ситуацій. Хоч якою великою здавалася будівля, насправді її житлова площа була не такою вже й великою.

\"Це тут\", - сказала Тока і відчинила двері. Всередині все було як у звичайній квартирі.

Коли Шідо зачинив двері, він показав на коридор, стоячи в під'їзді. \"Чудово! Тепер принеси мені те, що лежить у верхній шухляді твого комода!\"

\"Мм...? Г-гаразд.\"

Тока розгублено нахилила голову набік, поки роззувалася, а потім повернулася, як і наказав Шідо, з блідо-рожевим бюстгальтером, який недбало тримала в одній руці. \"Ти це хотів?\"

\"Н-ні! Т-так.\" У нього не було великого досвіду розглядати білизну дівчини його віку. Його обличчя почервоніло, коли він поманив Току однією рукою. \"С-слухай, Токо. Ця штука...\"

Не схоже було на те, що його хтось слухав, але він все одно якось зніяковів і стишив голос.

Після того, як він прошепотів їй, для чого потрібен ліфчик і як його вдягати, обличчя Токи теж почервоніло.

\"Що?! Про що ти говориш, Шідо?!\"

\" З-замовчи! Мені теж соромно, ясно?!\"

Тока підняла бюстгальтер обома руками і пильно втупилася в нього. \"Його надягають... прямо на мої груди...?\"

\"Так, саме так.\"

\"М-м-м. Мені обов'язково його носити?\"

\"...Обов'язково. Інакше це буде... ризиковано.\"

\"Ризиковано в якому сенсі?\"

\"\"Зараз тобі, мабуть, добре, але якщо піде дощ чи ще щось... Я маю на увазі, ти знаєш...\"

Після періоду шоку Тока, здається, зрозуміла, про що говорив Шідо, і її почервонілі щоки стали ще червонішими. Якби це була манґа, з її вух валив би дим.

\"Що?! Що ти собі думаєш?!\" закричала Тока і закрила груди руками.

\"Т-тому я й кажу тобі, щоб ти вже вдягла його!\"

\"...Мм\", - застогнала вона, знову дивлячись на бюстгальтер, рум'янець сягав їй аж до вух. \"Г-гаразд. Я спробую!\" Вона побігла по коридору.

\"Фух\". Він полегшено зітхнув. \"Це був важкий виклик.\"

Однак... Через кілька хвилин з коридору визирнула Тока. \"Ш-шідо... Ти можеш допомогти?\"

Вона зробила крок вперед. Для чогось вона зняла блузку, і тепер її руки були просунуті крізь рукави назад.

\"Тока? Ч-чому у тебе сорочка задом наперед?\"

\"А як мені її застебнути?\"

\"Ох...\" Він раптом зрозумів. Це був її перший бюстгальтер. Самостійно застебнути гачки було складним завданням. Він розглянув усі можливі варіанти.

\"Ні. Не ламай собі голову над цим. Іди і застібни його вже\". Которі звучала роздратовано.

Його обличчя застигло. Не те, щоб він не хотів сперечатися з нею, але у нього не було альтернативних пропозицій. Він важко ковтнув, а потім відкрив тремтячі губи. \"Я сам застібну тобі його. Повернись.\"

\"Що?!\" Тока широко розплющила очі, але, вочевидь, не могла придумати нічого іншого. Після хвилинного вагання вона обережно повернулася до Шідо спиною.

З розрізу її розстебнутої блузки визирнула чарівна спина, і він мимоволі затамував подих.

\"Не витріщайся...\" Вона зніяковіло відвернула обличчя, міцно вхопившись за плечі, щоб випадково не впустити бюстгальтер.

Шідо похитав головою, затамувавши подих. \"Я зроблю все, що зможу...\"

Нервуючи, він тремтячими руками застібав гачки, наспівуючи про себе \"Контролюй свої бажання\"... а в душі вирішив, що відтепер вона носитиме бюстгальтери із застібкою спереду.

\"Мм... Важко рухатися в цьому\". Тока смикалася, не звикнувши до бюстгальтера.

\"...Змирися з цим. Це така річ\", - сказав їй Шідо, прикладаючи руку до свого все ще гарячого чола.

\"М-мм.\"

Вони йшли вже хвилин десять, незграбно розмовляючи, коли Шідо почув кроки. Хтось біг їм назустріч, якраз коли вони наближалися до Т-подібного перехрестя.

\"Хм?\" Він підняв брову, але коли повернув очі в тому напрямку, було вже надто пізно.

З правого боку на них вийшла старшокласниця, з рота якої звисав тост.

\"Я запізнюся!\" - вигукнула вона, біжучи на максимальній швидкості, втілюючи троп шьоджьо манги, який більше не зустрічається в сучасній манзі. І незважаючи на тост у роті, її слова були абсолютно чіткими.

\"Що?!\" Він спробував відступити від несподіваної появи, але запізнився. Дівчина схопила Шідо і звалила його на спину.

\"Ах! Ой-ой-ой.\"

\"З тобою все гаразд, Шідо?!\" Тока опустилася на коліна поруч з ним, виглядаючи стурбованою..

“Так, я в порядку\". Він підвівся і обтрусив себе, перш ніж перевів погляд на дівчину, яка врізалася в нього. Сили удару було достатньо, щоб збити з ніг навіть хлопця Шідо. Дівчина була б безпорадна протистояти силі тяжіння.

\"Ой!\" - голосно вигукнула дівчинка, перебуваючи на невеликій відстані, як він і боявся. Однак...

\"Що за...?!\" Його обличчя стало буряково-червоним, а плечі затряслися.

Природна реакція. Тому що дівчина розпласталася на асфальті з дуже акуратно задертою спідницею, відкриваючи вражаючий знімок трусиків. У нього виникло відчуття, що вона навмисне підняла спідницю після падіння.

\"Ік?!\" Крик дівчини виштовхнув цей сумнів з його свідомості. Вона прикрилася і з розчервонілим обличчям втупилася на нього. \"Ти ж бачив, так?!\"

\"Н-ні, я маю на увазі...\" Шідо не знав, що відповісти.

Дівчина повільно підвелася і підійшла до нього. \"Мене бачив чоловік. Тепер я ніколи не зможу вийти заміж.

\"Що...?! Ні.

Дівчина наблизилася до нього.

\"Аааа...?!\" Шідо зойкнув.

\"Що?!\" Тока була прямо за ним.

Дівчина не звернула на це уваги і провела пальцем по його грудях. \"Ти... візьмеш на себе відповідальність за це, так?\"

\"Е-е... Я маю на увазі, я не...\" Шідо відвів очі, обличчя горіло. Було так гаряче. Так, так гаряче.

\"Відійди від нього, ти!\" Тока схопила її за плечі, крутячи дівчинку навколо себе і відводячи від Шідо.

\"Будь ласка, подумай про нього, гаразд? Про наше майбутнє\", - сказала вона.

Тока роззявила рота, на мить спантеличена, а потім надула губи і перевела погляд на Шідо.

\"Що сталося, Тока?\"

\"...Нічого.\" Вона відмахнулася і попрямувала до школи.

\"Агов, Токо...\"

Бзззз. Він почув гудок у навушнику. \" Ти вилетів, Шідо!\"

\"Що...?\" Він нахмурив брови.

\"Що ти взагалі робиш?\" Которі звучала роздратовано. \"Це було жахливе видовище. А тепер Тока дується.\"

Шідо нарешті зрозумів, що відбувається. \"Та дівчина... з Рататоску?!\"

\"Ага. З моєї команди. І що? Ти був радий, що до тебе залицяються, чи що?\"

\"...Тьху.\" Його обличчя закам'яніло, і він провів руками по волоссю.

\"Ааа, мені справді цікаво, чому ти не можеш нормально реагувати, коли щось відбувається у тебе під боком. Або чому ти не можеш належним чином зробити висновки.\"

\"З-зробити висновки?\"

\"Так. Ти ніжно обіймаєш її за плечі і шепочеш на вухо: \"Не дуйся. Ти ж знаєш, що я не можу дивитися на іншу жінку, крім тебе\".

\"Я ніколи не зможу цього зробити!\" - вигукнув він. \"І ніби це могло б підбадьорити Току!\"

\"Хі-хі, це може спрацювати напрочуд добре. Ти забув, що сталося раніше? Дівчата хочуть, щоб ти висловив свої почуття словами.\"

\"Нгх...!\"

\" Давай, давай. Чи ти дійсно будеш просто стояти там? Ти втрачаєш Току з поля зору.\"

\"Ах!\" Він ахнув і подивився вперед. Тока вже пішла. \"Чорт...\"

Він почав поспішно бігти. Він знайшов її напрочуд швидко.

Вона стояла за поворотом з трохи надутими щоками, ховаючись.

\"Т-Токо...\"

\"Мм. Ходімо, Шідо.\" Очевидно, вона чекала на нього, але все ще була сердита.

\"Г-гаразд\", - відповів Шідо, гарячково перебираючи в голові можливі варіанти.

Він важко проковтнув, зважився і вже збирався обійняти Току за плечі. Але насправді він не міг набратися такої сміливості. Він задовольнився тим, що незграбно поплескав її по плечу, і Тока повернулася до нього.

\"Н-не дуйся. Я б ніколи не подивився на іншу дівчину, окрім тебе. Ти ж знаєш це, правда...?\" Він знав, що це безнадійно, ще до того, як ці слова злетіли з його вуст, але він дав Которі шанс.

\"...!\" Очі Токи широко розплющилися. \"Про що ти говориш, Шідо...?!\"

\"А-а-а. Вибач. Просто забудь...\" Миттєво зніяковівши, він махнув рукою і спробував зробити вигляд, що цього ніколи не сталося.

\"М-м-м\", - чомусь тихо промовила Тока і знову почала йти.

Він не був упевнений, але відчув, що її крок став трохи бадьорішим.

Старша школа \"Рейзен\" була приблизно за тридцять хвилин ходьби від будинку Іцуки. Зазвичай Шідо приходив близько восьмої години, але оскільки того дня він чекав на Току і мав справу з кількома додатковими несподіванками, то прийшов трохи пізніше, ніж зазвичай.

Стрілки годинника, прикріпленого до зовнішньої стіни школи, показували 8:20. Десять хвилин до початку уроків.

\"\"Ой. Нам краще прискорити темп\", - сказав він і ступив на шкільний поріг.

\"Мм. Так.\" Тока кивнула.

\"Іцука!\" Десятикласниця, що підстерігала його, покликала його.

\"А... Я?\"

\"Так!\" Дівчинка незграбно заметушилася, перш ніж простягнула йому щось схоже на лист. \"Я завжди була закохана в тебе! Будь ласка, прочитай це!\"

\"Га?!\" Його очі розплющилися, і він втупився на предмет, який дівчина простягнула йому. Конверт, заклеєний наліпкою у вигляді серця. Стереотипний любовний лист. \"A...! Любовний лист?!”

Шідо зробив крок назад, але швидко зрозумів, що відбувається. Після всього, що сталося того ранку, не було жодного шансу, що це була справжня дівчина, яка зізнається йому в коханні. Вона, мабуть, була з Рататоску. Якщо він рішуче не відкине її, він був упевнений, що той звуковий сигнал знову пролунає в його вухах і буде здійснене якесь покарання.

Він ковтнув і простягнув руку, щоб узяти листа. Він збирався розірвати його, але дівчина дивилася на нього вологими очима, і він несвідомо зупинився. Навіть знаючи, що вона з організації, він все одно почувався недобре.

Він повернув лист дівчині і похитав головою. \"Вибач. Я просто не відчуваю того ж самого\".

Дівчина виглядала такою, що ось-ось розплачеться. \"Мабуть, ні. Мені так шкода, що я звалила це на тебе!\" Вона розвернулася і побігла по коридору.

\"О, Боже.\" Він почув голос Которі на своєму вусі. \"Яка прикрість.\"

\"Хм. Ти ж не думала, що я куплюся на таку очевидною підставу.\"

\"...Взагалі-то ми запланували подію з любовним листом, але вона ще не почалася.\"

\"Що?\" Його щоки затремтіли.

А потім він помітив іншу дівчину, яка визирала з-за рогу з похмурим обличчям. Як і попередня дівчина, вона тримала в руці листа.

\"Це...?\"

\"Одна з моїх людей.\"

\"...То хто ж тоді була та інша дівчина?\"

\"Якщо тобі пощастить, ти отримаєш любовний лист від однокласниці це шанс що буває раз у житті, і ти успішно його проґавив. Гарна робота, ти зруйнував все ще до того, як воно могло розпочатися.\"

\"...\" Шідо дозволив своїм думкам беззвучно мчати. Що це? Що це таке? Я не розумію.

\"Ну, принаймні, ти не вчинив такої дурниці, як прийняття любовного листа на очах у Токи, тож я дам тобі прохідний бал\".

\"Т-так?\" - заїкнувся він, все ще приголомшений.

\"Чого хотіла та дівчина, Шідо?\" - почувся ззаду допитливий голос Токи.

\"Ох.\" Шідо похитав головою. \"Н-нічого.\"

\"Але в такому разі, гадаю, це означає, що сьогодні ніяких покарань?\" Він знову почув у відповідь голос Которі. \"Ні!\"

\"...А що ви планували робити, якщо я провалюся?\"

\"Хм? О, ми просто збиралися роздати твої фотографії, зроблені вперше, коли ти використовував віск для волосся. На них ти роздивлялася себе з усіх боків, ніби ти якась гаряча штучка\".

\" Ти, точно, знущаєшся з мене!\"

\"Ух ти, у мене теж скоро уроки, тож я візьму відгул і піду до школи. Не забудь про сьогоднішнє тренування, добре?\"

Розмова закінчилася.

\"Ну чесне слово...\" Він зітхнув і пішов по коридору разом з Токою.

Коли він відчинив двері і зайшов до їхнього класу, його однокласник Хірото Тономачі щось писав на дошці біля входу. Він подивився на Шідо.

\"Га? Що відбувається? Ти запізнився, а тепер з'явився з Токою? Стоп, стоп.\" Він подивився на Шідо, перш ніж грубо намалювати сердечко на дошці крейдою в руці. Звісно, під ним він написав імена Шідо + Тока, що символізували їхнє кохання.

\"Тобі що, п'ять років?\" Шідо сухо засміявся.

Але Тока виглядала стурбованою, дивлячись то на Шідо, то на Тономачі. \"М-м-м. Це було погано, що ми прийшли до школи разом? Я цього не знала.\"

\"Н-ні, зовсім не погано, Токо.\" Схвильований, Тономачі стер малюнок і замахав руками. \"Це більше для краси форми. І я б хотів, щоб усі такі щасливчик згоріли!\".

\"Га? Що?\" Очі Токи широко розплющилися.

\"Я просто кажу що щасливчик Шідо згорить колись за свої гріхи.\"

\"Гей...\" Він подивився на Тономачі.

Але його друг навіть не здригнувся. \"Усе гаразд!\" Він блиснув зубастою посмішкою.

\"Мм. Справді? Але... я не хочу цього. Шідо згорів, це... дуже сумно. Невже ми нічого не можемо зробити?\" Тока сказала цілком серйозно, явно не жартуючи і не жартуючи.

Зіткнувшись з її невинністю, Тономачі закричав: \" Чорт! Ч-ч-ч-ч-ч-ч-ч-чорт!\" і побіг до коридору.

\"Що не так з Тономачі?\" Тока насупилася.

\"О, не хвилюйся за нього. Він скоро повернеться\", - сказав Шідо і підійшов до свого місця, другого ряду від вікна.

Він подивився на стіл ліворуч від себе. Там, як завжди, сиділа вродлива дівчина. Бліда шкіра, обличчя як у ляльки. Вона була загадковою, з аурою, яка робила її неземною.

\"Д-доброго ранку... Тобі...\"

\"...\"

Він відчув неймовірний тиск.

\"О-оріґамі.\" Він ледве встиг вчасно виправитися.

\"Доброго ранку, Шідо\", - крихітним кивком відповіла дівчина. Тобіічі-Оріґамі.

Звичайне привітання. Але того дня на цьому все не закінчилося.

Оріґамі помітила Току через плече Шідо, і її погляд загострився. \"Ви разом йшли до школи?\"

\"А? О-о-о. Т-так, ми йшли.\"

\"Так.\"

Він не помітив жодних особливих змін у її виразі обличчя чи тоні. Але чомусь він відчув, як наростає неясна загроза.

\"Мм?\" Можливо, помітивши цю ауру, а можливо, й ні, Тока поставила свій портфель та обід на стіл поруч із Шідо і повернулася до Оріґамі. \"Що? Тобі щось потрібно?\"

\"Ні.\"

\"Гм.\" Тока пирхнула, не намагаючись приховати своє невдоволення.

Зазвичай вона була доброзичливою у спілкуванні, але з цією дівчиною все було інакше. І це, власне, було зовсім не дивно.

Оріґамі була членом ПДЗ Сил самооборони - загону, завданням якого було застосування сили для знищення таких духів, як Тока.

Доки Шідо не запечатав силу Токи, вона справді неодноразово стикалася з ними в небезпечних для життя битвах. До того ж, батьки Оріґамі були вбиті духом, тож її ненависть і ворожість до духів була на вищому рівні. Цілком природно, що обидві дівчини не могли порозумітися.

Пролунав дзвінок.

\"...! Вставай! Час уроку! Тока, сідай. Гаразд?!\"

\"Мм? Г-гаразд...\" Тока слухняно сіла. Поки що.

Шідо теж вмостився на стільці, від щирого серця дякуючи за це божественне втручання.

Його розсіяні однокласники зайняли свої місця. Тономачі теж повернувся, прослизнувши через задній вхід, щоб не привертати уваги. Він був напрочуд добросовісним.

Невдовзі вхідні двері відчинилися, і до класу увійшла маленька жінка з кучерявим волоссям і в окулярах. Вона виглядала так само, як і учні, але, незважаючи на свій юний вигляд, була повноцінним членом суспільства. Вчителька суспільствознавства Тамае Окаміне (вона ж Тама), двадцять дев'ять років.

\"Гаразд, вітаю. Всім доброго ранку\". Після свого звичайного, дещо пафосного привітання, Тама зробила рух, щоб відкрити книгу відвідуваності на столі, але тут її рука зупинилася. \"О, так не годиться. Сьогодні у мене для вас усіх є оголошення\".

Вона подивилася на них з хвилюванням в очах.

\"Хі-хі, це, ну, у нас є переведений учень!\" - вигукнула вона, тицьнувши в них пальцем і ставши в позу. У класі піднявся галас.

Цього слід було очікувати. Переведення учня було великою подією в житті школи. Коли Тока приєдналася до їхнього класу, всі були приголомшені.

\"Мм?\" Шідо виглядав помітно збентеженим.

Тока перевелася до їхнього класу лише кілька місяців тому (принаймні, так вони розповідали), тож він дивувався, чому до них так швидко перевели ще одного учня. Цей клас не був помітно меншим за інші.

\"Гаразд. Заходь!\" радісно вигукнула Тама, перервавши думки Шідо.

Двері повільно відчинилися, і в них увійшов переведений учень.

У класі миттєво запанувала тиша.

Новим учнем була дівчина. Незважаючи на спекотну пору року, вона була щільно загорнута в зимовий піджак, а її ноги ховалися в чорних колготках. Її чорне волосся найкраще можна було б описати як тіньове. Довгий чубчик приховував ліву половину її обличчя, і він міг бачити лише праве око.

Але навіть так, він міг легко сказати, що ця дівчина мала чарівну привабливість на рівні або навіть більшу, ніж у Токи, Духа з надлюдською красою.

До його вух долетів звук колективного ковтання класу.

\"Гаразд. Будь ласка, представся, - закликала Тама.

\" Добре.\" Дівчина граціозно кивнула, взяла шматочок крейди і красивою рукою написала на дошці ім'я Токісакі Курумі.

\"Мене звати Токісакі Курумі\". Дівчинка-Курумі продовжила голосом, який добре розносився по класі.

\"Я - Дух.\"

\"...?!\"

Це слово.

Шідо відчув, як кулак міцно стиснув його серце.

Серед учнів, що гомоніли, лише Тока та Оріґамі відреагували так само, як і він.

Можливо, помітивши це, Курумі подивилася в його бік і коротко посміхнулася.

\"...!\"

\"Е-е-е, гаразд! Це був дуже оригінальне знайомство!\" Відчувши, що Курумі більше нічого сказати, Тама сплеснула в долоні, показуючи, що вони закінчили. \"Тоді, Токісакі, ти не проти сісти за той порожній стіл?\"

\"Зовсім ні. Але спершу у мене є одне прохання\".

\"Хм? Яке?\" запитала вчителька Тама.

Курумі піднесла палець до підборіддя. \"Оскільки я щойно перевелася до цієї школи, я не знайома з кампусом. Я була б дуже вдячна, якби хтось показав мені все навколо. Після уроків було б чудово\".

\"О, звичайно. Це правда. Тож тоді представник класу...\"

Курумі зробила крок вперед, перш ніж вчителька встигла закінчити, і стала прямо перед столом Шідо. \"Ти не проти, Шідо?\"

\"Га?\" Його очі від несподіванки звузилися до крихітних точок. \"М-м-м...? А звідки ти знаєш, що я...?\"

\"Це означає \"ні\"?\" На обличчі Курумі з'явився сумний вираз, який майже кричав, що вона розплачеться, якщо він відмовиться.

\"Н-ні, я маю на увазі, це не те...\"

\"Гаразд, домовились. Будь ласка, і дуже дякую тобі, Шідо.\" Вона посміхнулася йому, перш ніж легким кроком піти на своє місце, під витріщеними поглядами своїх нових однокласників..

","writing":{"title":"Побачення з Життям","originalTitle":"Date a Live","__typename":"Writing"},"__typename":"Episode"}}