{"episodeBySlug":{"id":308,"subId":12,"seqTitle":"Том 2 Розділ 5","title":"Замерзше поле","slug":"3-tom-2-rozdil-5-zamerzshe-pole","text":"

“…?!”

Йошіно розплющила очі і розгублено затремтіла. Вона спала в якійсь темряві, але раптом темрява розвіялася, холодне повітря обдувало її щоки, і перед її очима постало місто.

“Ух… А…!” Вона закрутила головою.

Вона була посеред якогось невідомого міста. Місцевість навколо неї була спустошена, наче після вибуху. З неба лив холодний дощ. Вона бачила цей світ і ці відчуття так багато разів, що її вже майже нудило від них. Якщо цього разу і була якась відмінність, то лише в тому, що по ліву руку від неї не сиділа її незрівнянна подруга.

“…!” Вона почула знайомий звук з неба і затамувала подих. Вона підняла голову і побачила кількох людей, одягнених у механічні обладунки, які, як вона і очікувала, летіли в повітрі.

“Ціль підтверджено. Усьому особовому складу, розпочати атаку.”

Так точно!”

Кулі полетіли з рук і ніг людей прямо в Йошіно.

“…!!” Вона відштовхнулася від землі і закрутилася в небі, викреслюючи складну траєкторію в повітрі, щоб уникнути атаки людей.

“Ми не дамо їй втекти!”

“Зрозуміли!”

Позаду неї пролунали голоси, і її засипало ще більшою кількістю куль.

Кожна з них била зі смертельною силою. Це було проявом їхньої злоби та вбивчого наміру, який міг би вбити її сотню разів, а то й більше, якби вона не була в Астральній Сукні.

“…! …!”

У стані розгубленості Йошіно злетіла в небо, беззвучно кричачи. Її серце калатало. Живіт болів. Голова йшла обертом.

Вона не могла змиритися з тим, що хтось спрямовує цю гидоту, це вбивче бажання на неї. Це відрізнялося від інших разів. Зазвичай Йошінон була по ліву руку від неї. І Йошінон була дуже сильною. Йошінон нічого не думала про такий напад. А це означало, що Йошіно також могла не думати про нього. Вона могла бути впевненою, що нікому не завдасть шкоди.

Але тепер…

“Ік…!” Вона відчула сильний удар по спині і з тихим криком впала на землю. Атака була недостатньо сильною, щоб пробити її Астральну Сукню, але достатньо потужною, щоб сила удару відкинула її і вдарила об землю.

Жах затопив її серце. Її зуби цокотіли. Її ноги тремтіли. Перед очима затуманилося. У голові все так перемішалося, що вона була безпорадною перед усім цим.

“Унх, а, а…”

Дощ посилювався.

“Добре. Ми атакуймо всі разом!” крикнула жінка, схожа на лідера, і люди направили свою зловісну зброю на Йошіно.

Вона відчула їхнє бажання вбити її, ще більш рішуче і жорстоко, аніж раніше.

Йошіно підняла праву руку вгору.

“…Задкіель…!!” Вона опустила руку, вигукуючи ім'я Янгола що несе катастрофу.

“Ми її дістали?!” Голос Рюки по рації звучав трохи схвильовано.

Оріґамі неглибоко зітхнула, дивлячись на димлячу землю, не втрачаючи пильності.

“…”

Минуло приблизно тридцять хвилин відтоді, як пролунав сигнал тривоги і люди закінчили евакуацію. Переконавшись, що Відлюдник справді з'явилась, Оріґамі та її команда негайно вирушили на місію зі знищення.

Дев'ять членів ПДЗ на були одягнені в бойову екіпіровку. Вони були солдатами знищення, нагромадженими всіма можливими вогневими засобами проти духів, зосередженими на бойових костюмах, що покривали їхні тіла, і стандартних рушійних блоках. Зазвичай все це було б настільки важким, що вони не змогли б рухатися, але Реалізатор компенсував цю вагу абсолютним полем і гравітаційним пом'якшенням Території. Кожен з цих солдатів оцінював ситуацію, зброя все ще була увімкнена там, де востаннє бачили Відлюдника.

“Що—?” пролунав спантеличений голос по рації.

Дим, що клубочився з того місця, де впала Відлюдник, розвіявся, відкриваючи громіздку ляльку, якої ще кілька секунд тому там не було. Маленьке тіло Відлюдника було приліплене до її спини.

“Це…,” Рюко сказала.

Оріґамі вже бачила цю ляльку раніше. Це була зброя, яку Відлюдник продемонструвала минулого разу, її Янгол.

Янгол нахилився вперед і поставив обидві передні ноги на землю. З його чотирьох кінцівок, живота і рота струменів білий дим, супроводжуваний тихим гуркотом. Лялька повернула голову до неба.

“Гррррааааааааазззззззз...”

Вона видала дивне виття, схоже на дзижчання у вухах. А потім земля навколо ляльки тріснула, і з неї випромінювалося біле сяйво.

“Що це таке?!” пролунав неспокійний голос члена команди.

Лялька Відлюдника не звертала на них жодної уваги, лише видавала зле виття і випромінювала холодне повітря, а земля ставала все білішою і білішою.

“…”Оріґамі озирнулася навколо.

Те ж саме відбувалося в кожній частині міста, наскільки сягало її око.

Калюжі води, утворені раптовою зливою, розбухали, набували гострої форми, перетворювалися на незліченні шипи і миттєво замерзали. Мороз спустився і поповз по дорогах, навколо будинків. Здавалося, що все місто запхали в морозильну камеру.

В одну мить світ Оріґамі вкрився кригою. На додачу до всього, в ту саму секунду з неба полилася ще більша кількість води. Коли незліченні краплі води торкалися льоду, що вкривав землю, вони миттєво застигали на місці. Крижаний замок, який нескінченно розростався, поховав місто Тенґу.

“Усім Бійцям! Залишатися на позиціях! Вогонь!” скомандувала Рюка, а Оріґамі віддала наказ подумки.

Вогнепальна зброя, прикріплена по всьому її тілу, рухалася. Решта членів ПДЗ так само обстрілювали Відлюдника, випустивши стільки куль, скільки змогли.

“…”Оріґамі на мить перестала дихати.

Снаряди завмирали задовго до того, як долітали до неї, і падали на землю, навіть не вибухаючи.

Вона негайно віддала новий ментальний наказ, запустивши простий аналіз. У полі її зору з'явився слабкий, але страхітливий широкий сигнал Духа.

“Що це?”

“Напевно, дощ,” Оріґамі відповіла на здивоване запитання інших.

“Дощ?”

“Так. Дощ просякнутий силою Духа, хоч і в незначній кількості.”

В ту мить, коли їхні кулі торкнулися зливи, яка повністю закрила їм поле зору, вони вкривалися льодом так, що навіть їхній імпульс був заморожений, і вони впали з неба. Дощ і холодне повітря були просякнуті силою Духа. Ця водяна завіса була потужною оборонною стіною, що захищала крижаний замок, який розростався, і господаря, який сидів у ньому.

“…!” Вона налякано відсахнулася, коли побачила, як Відлюдник, приклеєна до спини масивної ляльки, почала ворушитися.

“Грррраззззззз.” Ще голосніше загарчавши, як машина в русі, лялька почала рухатись назад..

Оріґамі зрозуміла, що вона не вивергає холодне повітря. Це було більше схоже на вдих, на глибокий вдих.

“…! Усьому особовому складу, відступаємо!” Рюка крикнула їй на вухо.

Вона віддала ментальний наказ своєму двигуну і покинула ту частину неба, де перебувала разом з членами своєї команди.

Лялька не встигла опустити голову назад, як з її рота випромінювалося щось схоже на промінь блакитного світла, разом з болісним, ріжучим вуха вереском.

“Ой?!”

“Гх!”

По рації вона почула болісні крики членів своєї команди. Очевидно, двоє з них не встигли втекти достатньо швидко. Вона розвернулася в повітрі і подивилася вниз.

“—”

Дві кулі льоду близько трьох метрів у поперечнику котилися по замерзлому ландшафту. Помилки не було. Це були власники голосів, що кричали по рації.

“…Заморожені разом зі своєю територією? Цього не може бути...!”

“…”

Слухаючи членів своєї команди, Оріґамі не відводила очей від Відлюдника.

Немов відчувши хаос серед ПДЗ, Відлюдник знову почала рухатися. Лялька повернулася спиною до Оріґамі та її команди і почала бігти на чотирях лапах, тікаючи з величезною швидкістю, майже ковзаючи по замерзлій землі.

“Нгх! За нею!”

“Так точно!”

Оріґамі та її союзниці віддали наказ відкрити вогонь зі своїх рушійних установок.

***

“…?!” Прокинувшись від сну у своїй кімнаті на другому поверсі будинку Іцуки, Тока здригнулася від раптово гуркоту й вибуху.

“Що це було?!” Вона сіла і з грюкотом відчинила вікно. А потім рефлекторно здригнулася.

Вона тремтіла не тому, що її раптово охопив жах. Повітря, що вривалося в кімнату, було несподівано холодним. Температура впала до аномально низького рівня. Тока підозріло нахмурилася і озирнулася навколо.

“Що…?”

Дощ лив як з відра, а краплі, що торкалися землі, миттєво замерзали.

“Що відбувається?” запитала вона себе, а потім раптом згадала, що чула якийсь звук \"ввнннн\", коли дрімала. Вона думала, що це був просто сон, але…

“Це була... та штука з тривогою?! Отже, це... просторовий струс?”

Він дуже відрізнявся від того вибуху, про який їй розповідала Тама, але з першого погляду вона зрозуміла, що це ненормально. Їй довелося поспішати і евакуюватися до того сховища.

Вона саме збиралася це зробити, коли щось дивне пролетіло повз її вікно з неймовірною швидкістю.

“…?!”

Лялька невисокого зросту, міцної статури, може, метра три заввишки. А на спині - дівчинка в зеленому пальті.

“Так це… Я знаю її.”

Так. Це була дівчина, з якою бачився Шідо...

“…”

Тока відчула, як калатає її серце. У неї не було жодних підстав так думати, але вона раптом була впевнена, що Шідо був з тією дівчиною. Вона закусила губу і вискочила на вулицю..

***

“Що…? Що за…?” Вийшовши з дому разом з лялькою, Шідо широко розплющив очі на сцену, що розкинулася перед ним.

Знайомий міський пейзаж став сріблястим. І не від снігу, що нагромадився на землі. Місто перетворилося на лід.

“Ти не чув тривоги? Це Йошіно.” Його навушник, який до того мовчав, затріщав від голосу Которі. “ У будь-якому випадку, що ти робив до того, як з'явився Дух? Ти не поспішав сюди.”

“Я потрапив у пастку в під'їзді,” сказав він їй.

Його нога потрапила в пастку, коли він виходив з квартири Орігамі, затримуючи його вихід назовні. Це була дивна пастка. Йому справді знадобився певний час, щоб виплутатися, але втекти з неї було зовсім не неможливо. Якби він хотів сказати, пастка була не стільки для того, щоб ловити зловмисників ззовні, скільки для того, щоб ненадовго зупинити того, хто намагається втекти зсередини.

“…Ні, ні, ні, ні.” Зараз був не найкращий час для таких роздумів. Він похитав головою і повернув свої думки у потрібне русло. “Це робить... Йошіно?”

“Так,” відповіла Которі. “У нас тут немає такої розкоші, як час. Вона забирає дощову воду з водостоків і заморожує її. Якщо так триватиме, це може мати серйозний вплив на фундаменти та підземні сховища міста.” Вона зітхнула. “Єдині, хто можуть зупинити Йошіно - це ти і ця лялька. Ти підеш?”

“Звичайно, я піду. Я не можу просто піти геть від Йошіно або втекти з міста.”

“…Шін, можна я ще дещо додам?” Він почув сонний голос Рейне. “Я перевірила чимало інформації, і схоже, що твої побоювання не були безпідставними.”

Побоювання. Мабуть, малося на увазі те, про що говорив Шідо, коли Йошіно приходила до них додому минулого дня. Тепер, коли він думав про це, Которі сказала щось про те, з чим Рейне мала б розібратися.

“…У нас немає так багато часу, тому я буду коротко. Йошіно —” Рейне коротко розповіла йому про ситуацію.

“…”

Слухаючи її, він відчував, що його серце стискає невидима рука. Але, як не дивно, він не був анітрохи здивований. Він лише відчував почуття прийняття того, що саме так і буде з Йошіно. Він був більш ніж коли-небудь переконаний, що дійсно повинен її врятувати.

Знову перевівши погляд на місто, він глибоко вдихнув. Він поплескав себе по грудях над шалено калатаючим серцем і подумки приготувався до майбутньої місії.

“Гаразд,” сказала Которі. “Поверни праворуч і йди прямо, поки не вийдеш на головну дорогу. Судячи зі швидкості, з якою рухається Йошіно, вона прибуде туди приблизно за п'ять хвилин. Ти зможеш дістатися туди раніше за неї.”

“Зрозумів!” Він почав рухатися швидше.

“Підніми лічильник прихильності і подаруй їй поцілунок.”

“…Ні.” Він здригнувся, почувши план вголос.

“Що таке? Щось не так?”

“О, ух,” сказав Шідо, і колір його щік залилися рум'янцем. “Нічого, але... Ем.”

“Що, тепер ти починаєш соромитися?” Которі роздратовано зітхнула. “Це ж не перший раз, чи щось таке.”

“Це правда, але…” Він згадав момент в супермаркеті, і його обличчя ще більше почервоніло. “Це була майже випадковість, але якщо я поцілуюся зараз, то це буде майже злочин, розумієш?”

“Ооо. Ага. То тобі подобаються маленькі дівчатка, Шідо?”

“…Ні!”

“Тьфу. Що це за реакція? Я потрапила в яблучко? Значить, найулюбленіша аудиторія - середні школярі? Фу, страшно. Я краще буду обережніше,” дражнилася Которі.

“Фу, не може бути.” Він почухав щоку. Можливо, вони й не були кровними родичами, але він виріс з Которі. Вона була його молодшою сестрою. Він точно не був у захваті від неї.

“…”

У навушнику стояла незручна тиша.

“Которі?” спитав він.

“Заткнись. Просто йди вже!” крикнула вона, трохи на межі, що було незвично для її владного командирського стилю.

“До чого це…?” Щось не зовсім зрозуміло, але він все одно почав бігти під холодним дощем.

Він якось втримав швидкість, не даючи крижаній поверхні збити його з ніг, і вийшов на безлюдну центральну вулицю.

“Вона наближається.”

Навіть без слів Которі він побачив кремезний силует вдалині.

Гладка, неорганічна форма. Довгі вуха, як у кролика на голові. Помилки не було. Це був Янгол, якого викликала Йошіно, Задкіель.

“Йошінооооооооооооооооо!” Шідо закричав так голосно, що мало не розірвав голосові зв'язки.

“…!” Йошіно смикнулася у відповідь, вчепившись у спину ляльки, що бігла до нього. Вона, вочевидь, помітила його.

Задкіель рухався, наче ковзаючи по замерзлій дорозі, і зупинився коли опинився перед ним. І тоді кремезна лялька нахилилася, а Йошіно підняла обличчя, заплямоване сльозами.

“Хей, Йошіно.” Він недбало помахав рукою. “Давно не бачилися.”

“…Шідо…!” Вона відштовхнулася і похитала головою вгору-вниз, витягнувши руки з отворів у спині Задкіеля. На кожному її пальці виблискувало щось схоже на перстень, від якого тягнулися тоненькі ниточки, що зникали всередині ляльки. Можливо, вона рухала Задкіеля, як маріонетку.

“Йошіно, я хочу тобі дещо віддати.”

“…?” Вона витерла сльози рукавом і запитливо подивилася на нього.

“Ось.” Він сягнув рукою до кишені за ручною лялькою.

“Шідо!” закричала Которі, коли ззаду до Йошіно полетів промінь світла.

Він зачепив її плече і щоку, а потім відлетів у тил.

“Що—?” він затамував подих і озирнувся через плече. “О-Оріґамі…?!”

Його однокласниця літала там, загорнута в бомбардувальне спорядження і тримаючи в руках масивну зброю. І вона була не одна. У якийсь момент навколо Шідо та Йошіно зібралися усі Маги ПДЗ.

“Хлопче! Ти в небезпеці. Відійди від дівчини,” діловито проінструктувала жінка, схожа на капітана. Її голос був спотворений, ніби пройшов крізь машину.

“Ах… Ааааа…!” почувся плач поруч з ним.

“…” Він подивився на Йошіно. Вона дивилася на ПДЗ і тремтіла вся. Він насупився і важко проковтнув.

“А! Ааа, ааааааааа! Ааааааа!” Йошіно знову вклала руки в Задкіеля. А потім вона ковзнула назад, і хвиля холодного повітря, що пронизував усе довкола, прокотилася над нею.

“Йошіно…! Зажди!” Крикнув Шідо.

Але Йошіно вже не чула його через гуркіт Задкіеля, що дихав на повні груди.

“Це ж—!” Біжучи замерзлою вулицею, Тока здригалася від страху, побачивши те, що її чекало попереду.

На відкритій дорозі вона розгледіла Шідо, блакитноволосу дівчинку, яку бачила днями, і ПДЗ. Дівчинка відступала на верхівці ляльки, змушуючи їїїївідкинутися назад, наче вона втягувала в себе навколишнє повітря.

“—”Тока відчула крижану яму внизу живота. З якоїсь причини вона зрозуміла - на рівні, який можна описати лише як інстинкт чи інтуїцію, - що це було дуже погано. Повітря якимось чином вібрувало, дуже схоже на тремтіння, яке траплялося, коли Тока збиралася нанести удар з усієї сили Сандальфона.

“…! Шідо!” крикнула вона, добре знаючи, що в цьому не було жодного сенсу. Вона негайно занурила п'яту в землю і вигукнула ім'я свого наймогутнішого меча і трону, чуда, яке здійснилося.

“Сандальфон…!”

Але нічого не сталося.

Вона скривилася. Не було схоже, що вона цього не очікувала. Которі та інші більш-менш пояснили їй, що вона за істота і якою вони хочуть бачити її тепер. Під час цього процесу їй також сказали, що її сили були запечатані.

Звичайно, було б неправдою сказати, що це не викликало у неї занепокоєння на початку. Зрештою, сила, яку вона мала до цього моменту, зникла за одну ніч. Вона розуміла, що це було необхідно для того, щоб жити з Шідо як людина. І, чесно кажучи, вона не могла повірити, наскільки кращим стало її життя.

Вона все ще терпіти не могла Оріґамі, а Которі та Рейне вона не могла повністю довіряти. Але дні, проведені з Шідо, наповнили її таким світлом, якого вона ніколи раніше не відчувала.

Однак…

“Сандальфон. Сандальфон! Сандальфон…!”

Щоб врятувати його, вона повинна була знову отримати доступ до сили, яка їй зараз не була потрібна. Вона вдаряла п'яту в землю знову і знову. Але скільки б разів вона не намагалася викликати його, Сандальфон не з'являвся.

“Гмм. Будь ласка... Прийди до мене, Сандальфоне!”

Зціпивши зуби, насупивши брови, на межі сліз, вона продовжувала бити ногами по землі.

“…Грх!”

В її голові знову ожив образ Шідо, якого вбила куля вбивці. Бік його грудей був повністю пробитий. Як він безпорадно падає на землю. Вона взагалі нічого не могла зробити. Вона точно не хотіла пережити щось подібне знову.

Дівчина опустила голову Задкіеля назад.

“…”

Вийшовши з-під контролю, психічний стан Токи став нестабільним. Психологічний стрес, який загрожував втратою свідомості, бушував у її голові.

“Гм. Аааааааааааааа!”

Задкіель вивергнув з рота стиснене холодне повітря…

“Воу…?!” Шідо впав на спину, відштовхнутий неймовірним тиском, який випромінював Задкіель.

Члени ПДЗ, дислоковані в цьому районі, почали неодноразові атаки на Янгола, коли він почав всмоктувати повітря, але всі вони були відбиті дощем.

І тоді Йошіно випустила з ляльки потік холодного повітря.

“Щ—?” Він не знав точно, що це була за атака, але був упевнений, що б це не було, вона була достатньо потужною, щоб миттєво обірвати його життя. І він ніяк не міг ухилитися від нього, не зараз.

“Шідо—,” почув він слова Оріґамі, але було вже запізно.

Він заплющив очі.

Застигши на місці на кілька секунд, він скривився, коли розплющив очі. І роззявив рота.

“Цеж…”

Масивний трон піднявся перед ним і захистив його від удару Йошіно.

“Сандальфон?”

Так. Цей неймовірний металевий трон. Сталеві підлокітники, спинка сидіння, з якої визирає руків'я меча. Це було не що інше, як незрівнянна зброя Духа Токи - Сандальфон.

“Чому він…?”

“Просто.” Голос Которі відлунював у його вусі.

“Которі? Що відбувається? Хіба сила Токи не була запечатана?”

“Я сказала тобі. Якщо психічний стан Токи стане нестабільним, існує ймовірність того, що запечатана сила повернеться від тебе до неї. Вона ще далека від повної сили, але я ніколи не думала, що вона зможе матеріалізувати свого Янгола.” Вона зробила багатозначну паузу. “…Вона справді тебе любить, еге ж, Шідо?”

“Що…? А чому Токи…?” Поки він роззявив рота від подиву, речі навколо нього почали рухатися.

Він був не єдиним, кого здивувала поява трону. Очі Йошіно були широко розплющені, коли вона на мить втупилася в незбагненну таємницю, а потім швидко втекла на спині Задкіеля.

ПДЗ запустили двигуни і попрямували за нею.

Оріґамі глянула на трон перед Шідо, а тоді злегка знизала плечима і пішла за Йошіно з рештою своєї команди.

“…”

Він ошелешено витріщився на мить, а потім голосно вигукнув. “Точно! Я теж повинен піти за Йошіно.”

“Шідо!”

Він почув крик ззаду. Чарівний тон, неповторна інтонація. І перш за все, трон перед ним. Йому не потрібно було питати, хто це був.

“Тока… Що?” Але коли він озирнувся, його брови підскочили від її незнайомого вигляду.

Вона була одягнена у свою звичайну форму старшої школи Райзен, але на її грудях, спідниці та інших ключових точках тіла мерехтіли красиві плівки світла.

“Тока, що це…?” запитав він, оглядаючи її змінену форму.

“Ммм?” Вона моргнула кілька разів, а потім опустила погляд на власне тіло. “А?! Що це?! Моя Астральна Сукня?!” Вона, мабуть, не помічала свого нового вигляду, поки він не вказав їй на це.

Вона поплескала по плівках світла, а потім, затамувавши подих, підняла обличчя і повернула до нього очі. “Ти в порядку, Шідо? Ти не поранений?”

“Н-ні, я в порядку. Завдяки тобі,” відповів він, дивлячись на трон, що височів перед ним.

Вона ніяково відвела погляд, перш ніж продовжити, її голос злегка тремтів. “Ам. Гаразд, вибач мене …за все.”

“Що…?” Він дивився на неї порожніми очима.

“Тобто!” вона застогнала. “Я розсердилася на щось, чого не дуже розумію... Я навіть не подякувала... Я стала на твоєму шляху. Я весь цей час хотіла вибачитися…”

“Ні.” Він похитав головою. “Це я повинен вибачатися...”

Їм потрібно було поговорити по-справжньому, але зараз на це не було часу. Він важко ковтнув.

Янгол Духа Токи, Сандальфон. І її Астральна Сукня. Хоча вона, можливо, і не проявилася повністю, але факт залишається фактом - це все одно була здатність, яка виходила за межі людського розуміння. Тока має силу духу, щоб протистояти підрозділу ПДЗ і Задкіелю Йошіно.

Шідо дозволив своїм думкам промайнути на кілька секунд, перш ніж повернутися до Напівдуха. “Тока, Зроби мені послугу.”

“Ммм…? Що відбувається?” Її голова схилилася набік.

Він без вагань впав на коліна і глибоко схилив голову.

“Ш-Шідо?”

“Будь ласка. Позич мені свою силу. Я знаю, що нерозумно просити тебе про це. Але я повинен врятувати її... Я повинен врятувати Йошіно!”

“…” Після короткого мовчання Тока заговорила тихим голосом. “Йошіно…та дівчинка?”

“Так.”

“…” Вона затамувала подих, а потім продовжила, звучачи якось сумно. “…Он воно як? Значить, ти дбаєш про цю дівчину. Більше, ніж про мене.”

“…Хто сказав тобі таке?!” Шідо підняв голову і подивився на неї.

“Що…?”

“Це взагалі неправда,” сказав він їй. “Це не те, що відбувається тут.”

“Шідо. Небезпека. Давати Тоці непотрібну інформацію —” Которі почала щось говорити, але він проігнорував її і продовжував говорити.

“Ти їй…подобаєшся, Тока.”

“Подобаюсь?”

“Так. Йошіно, як і ти, Дух.”

“…Справді?!” Тока насупила брови.

“Це не все,” продовжив він. “Так само, як і ти, вона має силу, з якою нічого не може вдіяти, і весь цей час страждає!”

“…”

“Я дав їй обіцянку. Я сказав, що буду її героєм. Я сказав, що врятую її. Але я навіть не можу наздогнати її сам!” Він знову глибоко схилив голову. “Будь ласка, Тока. Позич мені свою силу!”

“…”На них опустилася тиша. Але це тривало недовго.

“Фву. Хах..” Він почув глибокий вдих, за яким послідував короткий сміх. “…Ха-ха.”

Коли він підняв обличчя, то побачив, що Тока притискає руку до чола. А потім вона заговорила дуже тихо. “…Ааа, і це все? Так ось що сталося. Як я могла забути, що саме такий хлопець як ти врятував мене?”

“Токо?” Він не чув, що вона говорила через проливний дощ.

Вона проігнорувала його запитальний тон. “Тоді я просто повинна наздогнати ту дівчинку?” Тепер її голос був голоснішим, зрозумілішим для нього, майже заглушаючи дощ.

“Тока…!”

“Більше нічого не кажи. Немає часу,” сказала вона, роблячи кілька кроків до Сандальфона. А потім вона штовхнула його ногою. Масивний трон перекинувся вперед і трохи змінив форму.

“Ц-це—”

“Сідай. Ти ж поспішаєш, чи не так?” Тока стрибнула на спинку бокового трону.

“Т-так…” Спантеличений, він виліз на перекинутий набік Сандальфона. Тепер він більше не був троном, а більше нагадував неправильної форми човен або дошку для серфінгу.

“Тримайся,” попередила вона, а потім вони почали ковзати по замерзлій землі з неймовірною швидкістю.

Його відкинуло назад вітром і потягнуло вниз сильним тяжінням. Він вхопився за будь-яку ручку, яку зміг знайти на спинці сидіння.

Тока ні за що не трималася. Вона просто невимушено стояла на спині Сандальфона, наче була з'єднана з ним потужними магнітами в підошвах ніг чи ще чимось.

“Якщо я буду повільніша, то втрачу її з поля зору! Тож ми повинні це зробити!”

“А-ага…!” ледве вимовив він через сильний вітер.

“Ну чесне слово.” Він почув роздратований голос у навушнику правого вуха. Которі. “Чудово, що Тока погодилася і все таке, але це було необачно, Шідо.”

“Прочитаєш мені лекцію пізніше...!” сказав. “Просто допоможи мені, Которі!”

“Звісно.” Вона зітхнула. “Наша місія - врятувати Духів. Ми зробимо все, що в наших силах.”

“Я твій боржник …!”

Сандальфон продовжував розганятися і мчати вперед по льоду, але Шідо якось зумів звестися на ноги і встати з незначною допомогою Токи.

***

“Група Б! Вперед! Оточити Відлюдника!”

“Так точно!”

Оріґамі почула голоси Рюка та членів її команди, які відповідали по рації.

Разом з двома іншими членами ПДЗ вона трохи змінила напрямок і відірвалася від основної групи, що переслідувала Відлюдника. Їхнім пунктом призначення було перехрестя приблизно за кілометр попереду.

Її Територія нейтралізувала тиск вітру, який був настільки сильним, що не дозволив би їй тримати очі відкритими, а також силу тяжіння, яка могла б призвести до втрати свідомості.

“…”

Прибувши на місце призначення, вона натиснула на гальма, що було схоже на удар ногою в небо, і змінила напрямок руху на протилежний. Вона вже бачила, що Відлюдник і лялька йдуть сюди.

Як тільки троє членів групи Б побачили свою ціль, вони розвернулися в сторони, подумки віддали команди і запустили два якірні блоки, встановлені на бокових сторонах своїх двигунів, у напрямку до землі. Від шести якорів потягнулися нитки світла, переплітаючись одна з одною, утворюючи масивну мережу.

“Розгортання лазерного полотна завершено,” сказала Оріґамі. “Зв'язок з бета та гамма-випромінюванням підтверджено.”

“Добре! Ми заженемо її всередину!” Рюко вийшла на зв'язок.

“…?!” Відлюдник підняла голову. Здавалося, вона нарешті зрозуміла, що це засідка. Але було вже запізно.

Попереду з обох боків простяглася решітка магічного світла. Позаду - погоня за Рюкю та рештою групи А. Оріґамі та група Б літали вгорі з розгорнутою лазерною павутиною.

“А. А, а, аа…!” Відлюдник широко розплющила очі і закричала у відчаї, вї чепившись у спину ляльки.

ПДЗ, однак, не мала жодного співчуття або милосердя до Духів.

“Усьому складу! Атакувати!”

\"Усьому складу! В атаку!\"

Команда витягла свої клинки безболісності - високопродуктивну лазерну зброю для ведення бою на близьких дистанціях - і атакували Відлюдника.

Однак…

“Анх…А. А. Ааааааааааааааааааааааа!” Відлюдник закричала, і навколо неї закрутився неймовірний вітер. Дощ, що падав, замерзав, як град, і утворював вихор, який накривав Духа, створюючи купол, де зовні лютувала хуртовина.

“—Тц.” Незважаючи на це, Оріґамі опустила Безболісне лезо на крижаний штормовий бар'єр, що захищає Відлюдника.

Вона швидко помітила дещо дивне. Безболісне лезо — і Територія розтяглися навколо Оріґамі - і почали замерзати з потріскуванням у точці контакту з куполом.

Вона негайно загасила лезо і тимчасово звільнила свою Територію.

“…Нгх!” Спорядження, прикріплене до її тіла, миттєво відновило свою вагу, і далекий краєвид, який вона бачила так ясно, затуманився. Не кажучи вже про пронизливий холод, що огорнув місто, і крижаний дощ, що лив згори, який торкнувся її вперше. Вона ніби телепортувалася з теплиці на засніжену гору за той час, поки моргнула. Її серце підскочило, наче приголомшене, і їй стало важко дихати.

“Основний Ріалайзер, перезапуск,” якось спромоглася вимовити вона, борючись з виснаженням, яке загрожувало втратити свідомість.

Невидимий бар'єр знову з'явився навколо неї, і вона почала плавно підніматися в повітря. Вона запустила двигуни і ледве встигла уникнути бар'єру Відлюдника.

“Хнгх! З усіма все гаразд?!” закричала Рюко. Вона, ймовірно, втекла через бар'єр так само, як і Оріґамі.

Але у відповідь пролунало лише п'ять голосів, включно з голосом Оріґамі. Здавалося, що інші двоє застигли зі своїми територіями.

“…” Вона перевела погляд на купол хуртовини на замерзлій дорозі.

Хйоооооо. Закручуючись із холодним свистом, півсфера мала близько двадцяти метрів у діаметрі - фортеця холодних крижаних куль, просякнутих силою Духу, що вирувала в ній.

З того моменту, як вона заморозила Території і лазерні леза - ні те, ні інше не мало матеріальної форми, - стало зрозуміло, що це не звичайна снігова буря.

“Ах. Який геморой. І що ми повинні з цим робити?”

“Є спосіб,” Оріґамі відповіла і надіслала дані про бар'єр, які вона відсканувала раніше, своїм членам по команді.

“Це…”

“Так. Значення сили Духу бар'єру не було значним. Поле реагувало на магію, яку випромінювали наші Ріалайзери, і тимчасово збільшувало захист локально.”

“У такому разі... він не зможе нас заморозити, якщо наші Території будуть відкриті?”

“Швидше за все,” погодилася вона.

Рюка розчаровано застогнала. “Це занадто непрактично. Звісно, ми не замерзнемо, але цей бар'єр зроблений зі шматків льоду. На такій швидкості вони летять, як кулі. Наші костюми більш-менш куленепробивні, але я не можу уявити, що вони захистять нас, поки ми не потрапимо всередину.”

“Тоді як щодо нападу зі зброєю, не просякнутою магією?” запропонував інший член команди.

“…Це теж було б нелегко. Навіть якщо припустити, що кулі пройшли крізь бар'єр, Дух має свою Астральну Сукню. Фізична атака не може навіть подряпати Духа, якщо вона не наповнена магією.”

Рюка мала цілковиту рацію. Астральна Сукня Духа могла бути пробита лише за допомогою магії, ї випущеної Ріалайзером. Але хуртовинний бар'єр, що вкривав цю місцевість, реагував на цю саму магію. Це була подвійна стіна з різними характеристиками. Це було справді проблематично.

Але Оріґамі запустила двигун і злетіла в повітря.

“Оріґамі?”

“Ми можемо просто зробити це,” пробурмотіла вона, опустивши очі, відрегулювавши дихання та зосередившись. Потім вона розширила свою Територію з радіусу в три метри навколо себе до майже десяти метрів одразу.

Чим більше розширювалася Територія, тим меншою ставала її щільність і тим більше падали значення її атрибутів. Тепер, коли її Територія була розгорнута до десяти метрів, вона, ймовірно, не змогла б зупинити атаку Духа, але на даний момент це було терпимо.

Вона підійшла до багатоповерхівки неподалік.

“—!”

Крр, крр, крр, крр, крр!

Верхівка будівлі увійшла на її розширену Територію, вивернулася і попливла в повітрі. Бетонна зовнішня стіна відшарувалася, ізоляція була розірвана на шматки, а сталеві прути фундаменту були з силою висмикнуті з оглушливим вереском. Комп'ютери і папери, ймовірно, з офісу всередині будівлі, вилетіли з її Території і полетіли вниз.

Це було досить важко. Навантаження на мозок було інтенсивним, і її атакував сильний головний біль.

“О-Оріґамі…?! Що ти робиш?!”

Не звертаючи уваги на це, вона підняла верхівку будівлі вгору і злетіла в точку прямо над бар'єром Відлюдника. І тоді вона полегшено зітхнула. “Ми розб'ємо його фізичними об'єктами. Це повинно призвести до миттєвого відкриття бар'єру. Будьте готові до цього шансу.”

“…Ну чесе слово. Безрозсудно, як завжди!” зітхнула Рюко, перш ніж віддати наказ. “Ви це чули, бандо?! Це трохи груба сила, але, схоже, іншого виходу немає. Приготуватися якомога ближче до бар'єру з максимальною потужністю! Усьому персоналу атакувати, коли бар'єр впаде!”

“Так точно!” Інші чаклуни ПДЗ підготували своє обладнання і запустили в дію свої Рї еалайзери.

Оріґамі затамувала подих і опустила руку, що тримала будівлю вгорі. Неймовірна вага шматка сталі та бетону впала на купол хуртовини.

Її брова майже непомітно вигнулася дугою.

Промінь світла зачепив верхівку будівлі, яку вона щойно впустила, і величезний шматок бетону розколовся навпіл.

“…”

І це ще не все. До того часу, як він досягнув землі, він перетворився на уламки та фрагменти. Бар'єр Відлюдника залишився неушкодженим.

“Це було…,” почала вона, і в її вусі пролунав оглушливий сигнал тривоги.

“Оріґамі! С-сигнал Духа посилився! Сигнал —”

Ще до того, як Рюка закінчила говорити, Оріґамі зменшила свою розширену Територію ще менше, ніж зазвичай, до діаметру в два метри. Тепер більші частини обладнання випадково визирали з її Території і були змушені знову підкоритися законам гравітації. Вони врізалися в землю.

Миттєво волосся кольору ночі закружляло перед очима Оріґамі.

“…!”

Вона відчула величезний тягар на своїй Території, хоча її оборонна міць тепер була більшою при менших розмірах. Їй не потрібно було здогадуватися про причину цього нового тягаря: меч, яким розмахувала дівчина перед нею.

“Хм. То ти охороняла?”

“…Ятоґамі…Тока.” Оріґамі вигукнула ім'я дівчини і стягнула зі стегна Безболісний лазерний клинок, щоб розпочати рубаючу атаку на Току, часткову одягнену в Астральну Сукню.

“Хоп!” Тока ухилилася від цього удару і закинула ноги на огорожу сусіднього даху.

“Чому ти тут?” вимагала вона, тримаючи свій світловий клинок обережно поверненим до Духа.

“Хм.” Тока сміливо посміхнулася, відкинувши назад мокрий від дощу чубчик. “Вибач, але я тобі не дозволю вставати у Шідо на шляху.”

“…” Здивувавшись, чому раптом про нього згадали, Оріґамі знову взялася за Безболісне лезо.

“Нгх! Чому Принцеса тут?” Рюка роздратовано скрикнула. “Вона прийшла, щоб допомогти Відлюднику?”

Так. Потрійно А ранговий Дух—також відома як Принцеса…

Зазвичай від дівчини, що стояла перед нею, не було чутно жодного сигналу Духа, але зараз він був, хоч і слабкий.

“Нгх! З Відлюдником розберемося пізніше. Усьому персоналу, змінити ціль на Принцесу!” Вигукнула Рюка.

Розумне рішення.

Це справді був їхній шанс завдати значної шкоди Відлюднику, але вони нікуди не потрапили б, якби Принцеса атакувала, поки вони були зайняті нею. Бар'єр, безумовно, дратував, але Відлюдник не йшла у наступ, поки вони трималися на певній дистанції, тож цілком природно було відкласти її ліквідацію на потім.

Однак чомусь Оріґамі здалося, що Тока злегка кивнула, коли побачила, як Рюка та інші виринають і прямують у її бік. Наче все йшло саме так, як вона й очікувала.

Вона не мала часу на роздуми. Тока зіскочила з паркану, розмахуючи мечем, і знову кинулася на Оріґамі.

“Хнгх.” Оріґамі знову вхопилася за свій світловий клинок і злетіла в небо, щоб контратакувати.

***

Три хвилини тому.

“Шідо! Що це?!” скрикнула Тока.

Він рвучко підняв голову зі свого хиткого становища на Сандальфоні (за підтримки Токи), коли трон на максимальній швидкості скользив по замерзлій дорозі.

“Що…?!” він ахнув.

Це було химерне видовище. Над землею кружляла хуртовина, утворюючи акуратну півсферу, а з усіх боків від неї демонстративно готували зброю маги ПДЗ.

“Що це в біса таке...?!” вигукнув він.

“…Це бар'єр, який збудувала Йошіно. Хмм, теж непогана робота.” Рейне чітко пояснила результати аналізу холодного купола. Це була крижана фортеця, яка автоматично відкривала вогонь у відповідь на атаки ПДЗ за допомогою своїх магіїї Янгола Йошіно.

Шідо переварив цю інформацію і пояснив її Тоці, яка задумливо піднесла руку до підборіддя і застогнала.

“Це проблема.” Тепер він почув голос Которі у своєму правому вусі. “Так ніхто не може наблизитися до Йошіно.”

Зазвичай вона мала б рацію.

Шідо важко ковтнув. “Ні.”

Його все ще щось турбувало.

“Ми не дізнаємося, поки не спробуємо... але це не обов'язково буде так.”

“Що?”

І сцена змінилася.

Оріґамі злетіла в небо, відірвала дах сусідньої будівлі і понесла його до бар'єру Йошіно.

“Щ—?”

“Тц! Тож вона збирається спробувати зруйнувати бар'єр за допомогою цього?” Которі пронизливо скрикнула. “Це дуже нестандартні речі.”

“Щ-що ми повинні—?” заїкнувся він.

“Ммм,” сказала вона з його боку. “Шідо, у тебе є ідея, що робити з Йошіно, чи як там її звати?”

“Ах, це… я не знаю чи це мож…,” почав він, а потім зціпив зуби. “Ні, я зроблю. Я зроблю щось.”

“Справді?” сказала Тока, і куточки її рота поповзли вгору.

“Токо…?”

“Тоді я залишу її тобі. Я подбаю про той ПДЗ, чи як його там. Я не дозволю їм стати на твоєму шляху.” Вона підбігла до передньої частини Сандальфона, схопила руків'я, що визирало зі спинки трона, і з розмаху висмикнула його на волю. А потім вона вдарила ногою по спинці трона і злетіла в небо, до Оріґамі та будівлі.

“Щ—? Ця дівчина…!” Він широко розплющив очі, приголомшений, присівши на Янгола, що мчав повз нього.

Він стиснув щелепу і перевів очі вперед. Зараз був не час кричати, що це небезпечно або що вона нерозсудлива.

Тока Дух. Дівчина, яка нарешті вирвалася із замкненого кола боїв. Щоб врятувати Йошіно - і, можливо, щоб підтримати Шідо - вона знову кинулася в бій. Все, що він міг зробити зараз - це віддячити їй за це!

Він тримався низько, присів на Сандальфон і побіг до бар'єру Йошіно. Дорогою він поставив запитання своєму командиру/сестрі для остаточного підтвердження. “Которі. Я хочу перевірити одну річ.”

“Що?”

“Так багато всього відбувається, що я забув запитати про одну річ. Того дня, коли я запечатав силу Токи. …Я був застрелений Оріґамі, так?”

Якщо його пам'ять не зраджувала, Оріґамі помилково вистрілила в нього того дня. І він отримав поранення, яке звичайна людина не змогла б пережити.

Після хвилини мовчання Которі відповіла, “Так. Це правда.”

“Що взагалі... це було? Це ще одна з моїх таємничих здібностей?”

“…Ти на половону правий.”

“В сенсі?” спитав він.

Которі застогнала, трохи збентежена, перш ніж продовжити. “Це пов'язано з твоїми здібностями. Коли твоє тіло отримує смертельні ушкодження, полум'я поглинає тебе, і ти регенеруєшся. Це вміння на рівні з неживими монстрами. Але воно не з'явилося з нізвідки.”

Його очі широко розплющилися. Але у нього не було часу.

“Я утримаюся від того, щоб просити тебе розповісти мені історію його походження. Але скажи мені ще одну річ. Я можу регенерувати, навіть якщо буду смертельно поранений. Тут немає ніякої помилки, так?”

“Так, це вірно,” сказала Которі.

Він зітхнув. “Яке полегшення. Якби я не знав цього мабуть помер би.”

“…Шідо! Тільки не кажи мені, що ти—,” Которі почала говорити, коли будівля в небі над ним була розбита Токою на кубики, перетворившись на шматки бетону, які впали на землю навколо нього.

Члени ПДЗ, які перебували в цьому районі, швидко перенацілилися на Току і піднялися у повітря.

Немов на їхнє місце, Сандальфон і Шідо під'їхали до бар'єру Йошіно. Точніше, своїм імпульсом вони врізалися в нього.

“Йой…?!” Його почало трясти з ніг до голови. Він не міг вічно сидіти в шоці. Частина Сандальфона, яка торкалася бар'єру, заскрипіла, застигаючи над ним. Бар'єр, без сумніву, реагував на силу духу Сандальфона.

“Чорт…!” Він поспішно зістрибнув з трону - дошки для серфінгу - і став перед куполоподібною хуртовиною - бар'єром з несамовитих крижаних гранул. Тепер, коли він стояв перед ним, сила хуртовини була на порядок більшою.

“Отже, Йошіно всередині,” пробурмотів він, перш ніж витягнути ляльку з кишені і покласти її в куртку. Він згорбився, ніби захищаючи її своїм тілом, а потім виставив одну ногу вперед.

“Шідо, зачекай. Що ти збираєшся робити?”

Але він не зупинявся.

“Ти збираєшся увійти в бар'єр? Розраховуєш на те, що зможеш відновитися? Це безрозсудно. Ти повинен зупинитися.” Которі дуже не схожа на людину, яка перебуває в режимі командира.

“Агов, воу.” Він криво посміхнувся. “Я чув, що ти зовсім не засмутилася, коли мене підстрелили.”

“Ситуація була іншою. Бар'єр за п'ять метрів звідси. П'ять метрів, розумієш? Ти будеш просуватися під шквалом куль? І якщо будь-яка сила Духа буде виявлена в цьому діапазоні, ти будеш заморожений, як Сандальфон Токи.”

Которі продовжувала.

“Ти розумієш, що я тобі кажу? Я кажу, що поки ти перебуваєш у загороджувальній стіні, твої рани не загояться. Це зовсім не те, що отримати одну кулю з гвинтівки. Якщо ти втратиш сили на півдорозі, ти помреш!”

“…Духовна сила. Чи є моя здатність до регенерації силою Духа?”

“…”

Він почув, як Которі ковтнула, але не перестав просуватися вперед. Можливо, це й справді був дурний вчинок. Але він не міг зупинитися. Зрештою, він дав обіцянку. Врятувати Йошіно. Бути героєм для Йошіно.

Він глибоко вдихнув і ступив всередину бар'єра.

“Шідо! Шідо! Перестань прямо зараз!” Которі закричала так відчайдушно, як він ніколи не чув від неї раніше. “Зупинись…! Брати…”

Все, що він чув, - це пориви хуртовини.

***

“Анх…! Ваах…!” Всередині бар'єру Йошіно сиділа навпочіпки на спині Задкіеля і плакала на самоті.

Простір був настільки тихим, що важко було повірити, що він оточений штурмуючими крижаними гранулами. Не було жодного звуку, окрім дивного відлуння її ридань.

Вона була настільки налякана, що не могла вийти на вулицю. Але тут їй було дуже самотньо.

“Йо-ші-нон…!” Сказала вона залитим сльозами голосом. Вона знала, що не отримає відповіді. Але вона не могла не—

“Ти кликала?”

“…?!” Її плечі сіпнулися, і вона підняла обличчя, затамувавши подих.

А потім вона витерла сльози і широко розплющила очі.

Ось вона, її улюблена лялька на краю бар'єра.

“! Йошінон…?!” крикнула вона і зістрибнула зі спини Задкіеля, щоб підбігти до ляльки. Вона нічого не бачила. Це була, без сумніву, Йошінон, її улюблена подруга, яка зникла кількома днями раніше.

Але…

“…Іік…!”

Стук! Хтось впав позаду Йошінон, і Йошіно застигла на місці.

Насправді хлопець впав позаду ляльки. На його руці була Йошінон. Вона не могла розгледіти, як він виглядав, бо впав обличчям донизу, весь у крові.

“…!” Її брови піднялися вгору.

Він, ймовірно, прорвався через її бар'єр. На місці, де впав хлопець, розтікалась кров.

Це було видно навіть очима Йошіно. Зараз він був більше схожий на труп, ніж на людину.

Потім вона стала менш впевненою у своїй йоцінці. Бо раптом тіло цього напівмертвого хлопця почало слабко світитися, і перш ніж вона встигла озирнутися, полум'я загорілось на його шкірі, ніби зализуючи численні рани, яких він зазнав.

Поки вона сиділа, приголомшена, хлопець повністю зцілився. І тоді вона нарешті змогла побачити його обличчя.

“…?! Шідо…!” вигукнула вона в шоці.

Так і було. Забитий і побитий хлопець на землі був не хто інший, як Шідо Іцука.

Він перекинувся на спину і довго зітхав. “Я— Я думав, що я покійник. …”

Ледве переступивши через бар'єр, він зробив кілька глибоких вдихів, затамувавши подих, і коли його майже зупинене серце відновило звичний ритм, сів.

Незважаючи на те, що зовні була дика снігова буря з кулеметними чергами, всередині було досить тихо. Це був цікавий простір. Шідо він чимось нагадував іглу. Усередині були масивна лялька і дівчинка, навколо очей якої були яскраво-червоні кільця, як у кролика.

“Йошіно!” Він підвівся, розмахуючи лялькою кролика. “Я прийшов врятувати тебе, як і обіцяв. …!”

Вона здивовано витріщилася. “Унх…” На її очах виступили сльози, і вона почала плакати.

“Воу…! Хей! Н-не плач!” Він панічно розмахував руками туди-сюди. “Ч-чи я зробив щось не так…?”

Вона похитала головою. “Ні…Я…просто…щаслива що ти… прийшов…!” встигла сказати вона, перш ніж знову почала плакати.

Злегка посміхаючись, він погладив її волосся однією рукою. А іншою рукою заворушив ляльку.

“Гей, минула хвилина. Ти в порядку?”

Він намагався не надто ворушити ротом, практикуючись у чревовещанні, якого навчився, спостерігаючи за Йошіно. Його спроба була незграбною, але Йошіно радісно хитала головою вгору-вниз.

Можливо, це було дивне видовище. Зрештою, Йошінон була лялькою, яку Йошіно змусила говорити і рухатися сама. Однак Шідо згадав, що Рейне сказала йому раніше.

“…Дослідивши, я виявила, що під графіком її психічного стану є ще один надзвичайно малий сигнал.”

“Еммм… Тоді, це означає, що …”

“…По суті, це означає, що всередині Йошіно є ще одна особистість. Але вона проявляється тільки тоді, коли вона носить ляльку.”

“! …Ч-чи Йошіно знає це?”

“…Важко сказати. Єдине, що безсумнівно: коли вона розмовляла з тобою в супермаркеті, це була не вона, а інша особистість, яка проявляється через ляльку-кролика. Сама Йошіно залишила всі реакції на Йошінон і навмисно вимкнула свій розум, або щось дуже схоже на це. Ось чому ти не міг запечатати її сили поцілунком.”

“…Оу.”

“…І ще одне. В Йошінон і справді є щось дуже цікаве.”

“Цікаве?”

“…Мм-гмм. Існує кілька причин, чому людина створює другу особистість. Але одне з найбільш вірогідних пояснень - це втеча від сильного болю або стресу, наприклад, від насильства. По суті, ви створюєте інше \"я\", щоб переконати себе, що страждаєте не ви, а хтось інший.”

“…Тож Йошінон - це частина її, тому що для неї занадто травматично, усвідомлюювати що ПДЗ намагається її вбити?”

“…Ні. У це важко повірити, але, можливо, вона створила особистість, яка б тримала її силу під контролем. Не для того, щоб не постраждати самій, а для того, щоб не завдати шкоди іншим людям.”

“—”

“…Шін. Я знаю, ти зможеш її врятувати. Я маю на увазі, таку дівчину, як вона... Ти мусиш.”

На цьому їхня розмова закінчилася.

“…”

Йошіно раптом схилила голову. “Дя…ку…ю.”

“Що?” Він повернувся до сьогодення.

“…За…порятунок…Йошінон.”

Шідо на секунду зніяковів, а потім кивнув. “Наступна ти, Йошіно. Я врятую тебе.”

“Що…?” відповіла вона.

Він став на коліна, щоб бути з нею на рівні очей. У навушнику нічого не було чутно. Напевно, він пошкодився, коли він проходив через бар'єр.

Йому було важко не знати про психічний стан Йошіно, але зараз він нічого не міг з цим вдіяти. Де б вона не була, він мусив це зробити. Щоб достукатися до Йошіно, яка загубила свою ляльку, щоб заговорити про це зараз. Йому потрібно було вірити, що за цей короткий час він зможе завоювати її довіру.

“Еммм, що ж, Йошіно? Щоб врятувати тебе… є одна річ, яку я маю зробити..”

“Що…тобі потрібно зробити?”

“…Тож не думай, що я якийсь дивак чи щось таке.” Він ковтнув, щоб зволожити пересохлий від нервів рот. “Ти пам'ятаєш, що таке поцілунок?”

Вона якусь мить дивилася на нього порожнім поглядом, а потім похитала головою.

“Не пам’ятаєш? Еммм. Отже, ми мусимо це зробити, щоб врятувати тебе … І не в якомусь дивному сенсі! Це…” Він замовк.

“…Що?”

Причина була простою. Йошіно раптом щакрила очі... і поцілувала його стиснутими губами.

В ту ж мить його наповнило відчуття чогось теплого, що вливається в його тіло.

“…?! Й-Йошіно…?”

“…?”Вона схилила голову набік. “Я…зробила…це… неправильно…?”

“Н-ні… Вийшло не неправильно, але…,” сказав він.

Вона кивнула. “Якщо це ти…Шідо. Я довіряю тобі.”

Потім Задкіель за її спиною і її сукня під пальтом перетворилися на частинки світла і розчинилися в повітрі. Хуртовинний бар'єр, що загороджував їх, раптом втратив свою силу і зник, немов підморгнувши.

Йошіно підскочила від несподіванки. “…Ш-Шідо… Це…?!” Вона озирнулася на всі боки, не розуміючи, що відбувається, а потім присіла навпочіпки, наче хотіла сховати своє тепер уже напівголе тіло.

“Ах, оу.” Шідо знову збентежився. “Гаразд. Еммм. Я так багато хочу тобі розповісти! А-але зараз не до того…”

“Ммм…” Вона заплющила очі, засліплена сліпучим світлом, що проникало крізь прогалину в хмарах. “Так…тепло…” Вона ахнула від здивування, наче ніколи раніше не бачила сонця.

А може, й ні. Він не знав справжньої природи Йошіно, не знав, як вона маніпулює водою та льодом, але був упевнений, що дощ йшов щоразу, коли вона з'являлася у цьому світі.

“Так…мило…,” пробурмотіла вона, дивлячись на небо.

Він пішов за її прикладом, підняв своє обличчя і швидко знайшов те, на що витріщилася Йошіно.

Тепер, коли небо звільнилося від важких дощових хмар, воно засяяло розкішною веселкою.

Їм не довелося довго грітися. Дивна енергія огорнула Шідо та Йошіно.

“Воу!” він вигукнув, а Йошіно розгублено подивився на нього.

“…?!”

Йому було знайоме це відчуття. Це був телепорт на Фраксінус. Которі без сумніву підтвердила, що сила Йошіно була запечатана, і з'явилася, щоб повернути їх.

“…Хоп!” Секундою пізніше знайомий міст змінив замерзлі вулиці в його полі зору.

“…?! …?!” Йошіно зі зрозумілих причин запанікувала.

Шідо відчув чиюсь присутність і озирнувся, затамувавши подих.

“Ооо… Ти в порядку, Шідо?” Там стояла Тока, їїїїформа старшої школи Райзен подекуди сяяла. Вочевидь, вона закінчила саою битву одночасно з Шідо та Йошіно.

“Тока! Т-ти в порядку?!” вигукнув він.

Вона полегшено зітхнула, і меч у її руці та клаптикова плівка світла, що вкривала її уніформу, розтанули в повітрі. “Ммм. Нічого страшного. … Ти виглядаєш набагато гірше, ніж я.”

“Оу…” Він скуйовдив волосся на потилиці. Його одяг був червоний від його власної крові і поцяткований дірками.

“Іп…!” Йошіно скрикнула і сховалася за Шідо. Вона, вочевидь, не була готова знову побачити Току.

Він посміхнувся рефлекторно. “Все в порядку, Йошіно. Це Тока. Вона допомогла мені врятувати тебе.”

Йошіно дуже несміливо подивилася на Току. “То…ка…”

“Ммм.” Тока чомусь витріщилася на Йошіно зі складним виразом обличчя.

“Хммм?” Він підняв брову.

Він почув гучний тупіт ніг у коридорі. Потім двері до камери схову грюкнули, і захекана Которі ввалилася всередину.

“К-Которі…?” Шідо був здивований раптовим вторгненням.

Вона дивилася на нього так, ніби уважно вивчала. “Ти ідіот…!” Вона високо підняла руку і нанесла сильний удар в його сонячне сплетіння. І з вишуканим поворотом. Чудовий удар у формі штопора.

“Хнгх…?! Щ-що ти робиш?!”

“Це було так тупо! Треба було послухати мене!”

“Що…?” Він почав докоряти їй, але його зупинили, перш ніж він встиг щось сказати. Молодша сестра, яка щойно вдарила його кулаком, притиснулася обличчям до його грудей і обхопила його руками, щоб міцно притиснути до себе.

“…Ми розраховуємо ліміт пошкоджень з точністю до десяткових одиниць …!” плакала вона. “Поки ти будеш робити те, що я скажу, ти будеш у безпеці …!”

“Кото…рі…” Він зітхнув і погладив її по волоссю. “Вибач. Я був необачним.”

“Ти ніколи не думаєш. Я маю на увазі, що амеба мислить глибше. Ти напівклітинна тварина.” Все ще притиснувшись до нього обличчям, Которі шморгнула носом, а потім нарешті відсторонилася від нього.

З соплями на передній частині сорочки Шідо криво посміхнувся.

Которі зробила вигляд, що не звертає на нього уваги. Щойно вона відірвала обличчя від його грудей, вона повернулася до своєї звичної ролі холоднокровного командира.

“Чесно кажучи, йти самому …” Вона похитала головою, відвернулася і вийшла в коридор. “Перевірка з ніг до голови для всіх вас. Ходімо за мною.”

“Ха-ха.” Він безжиттєво засміявся і повернувся до Токи та Йошіно. “Добре. Тоді пішли… Чекайте. Що?”

Тока чомусь виглядала нещасною.

“Тока…? Щось не так?”

“Нічого! Ходімо уже!” сказала вона і побігла геть..

“Що з нею?” запитав він, перш ніж вирушити за нею з Йошіно.

","writing":{"title":"Побачення з Життям","originalTitle":"Date a Live","description":"Сюррелістична картина: Знищенне місто а навколо величезний кратер, такий ніби тільки но впав метеорит. Це було настільки абсурдне видовище, що могло здатися сном або галюцинацією. Однак Шідо лише смутно усвідомлював, що його оточує. Перед його очима було щось набагато більш незвичайне. Дівчина. Самотня дівчина стояла перед ним, одягнена в дивну сукню зі світла.\"Ах...\"Її голос перетворився на тихе зітхання. Її фізична присутність настільки заворожувала, що все інше здавалося блідою імітацією реальності. Увагу Шідо привернула її сукня, виткана з дивного матеріалу, який не був схожий ні на метал, ні на тканину. Вона переходила в сяючу спідницю, яка була настільки вражаючою, що він ледь не втратив свідомість. Однак її обличчя, здавалося, затьмарювало світло, відсуваючи все інше на задній план. Довге волосся, темне, як ніч, каскадом спадало їй до пояса, обвиваючи плечі, наче дим. Її очі були спрямовані в чисте небо, і вони були невимовного кольору. В одну мить вона зловила... Його погляд. Його увагу. І його серце. Вона була настільки прекрасна... До безумства. До крайнощів. Можна навіть сказати, до жорстокості. \"Як тебе звати...?\" Шідо заїкнувся, приголомшений. Він знав, що це може бути святотатством - і що він може бути покараний за це богами. Дівчина повільно опустила погляд. \"Як мене звати?\"","image":"https://ua-ranobe.s3.eu-central-1.amazonaws.com/prod/%D0%BE%D0%B1%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0_Jgo0","__typename":"Writing"},"__typename":"Episode"}}